10 років без Віктора Жиліна

14 жовтня 2009 року, в вечір матчу Андорра - Україна (наші завершили його перемогою 6:0), пішов із життя майстер спорту СРСР, заслужений тренер України Віктор Жилін.

У той вечір сумувала вся футбольна Україна, адже Віктор Степанович успішно очолював команди міст Вінниця, Харкова, Кропивницького, Кам'янського, Житомира, Одеси, Запоріжжя, Олександрії, Івано-Франківська, Кривого Рогу, Черкас і, звичайно, Бородянки, почесним громадянином якої він став.

Співчуття з нагоди смерті В.С.Жиліна висловили тоді Федерація футболу України та клуби, за які він грав у Вищій лізі чемпіонату СРСР - київське "Динамо" та санкт-петербурзький "Зеніт".

Віктор Степанович ЖИЛІН (09.01.1923, Таганрог, Росія — 14.10.2009, Київ). Майстер спорту СРСР. Заслужений тренер України. Команди: «Динамо» (Курськ), «Динамо» (Воронеж), «Динамо» (Київ), «Зеніт» (Ленінград), «Даугава» (Рига), ОБО (Київ). Тренерська кар`єра: «Локомотив» (Вінниця), «Авангард» (Харків), «Автомобіліст» (Житомир), «Чорноморець» (Одеса), «Металург» (Запоріжжя), «Шахтар» (Олександрія), «Зірка» (Кіровоград), «Спартак» (Івано-Франківськ), «Кривбас» (Кривий Ріг), «Рефрижератор» (Фастів), «Машинобудівник» (Бородянка), «Дніпро» (Черкаси), «Схід» (Київ), «Система-Борекс» (Бородянка) — епізодично «Гарт». Віце-чемпіон СРСР 1952 року. Наставник чемпіонів УРСР 1964, 1967, володарів Кубка УРСР 1973, 1986 років.
Він прожив довге і наповнене подіями життя, чверть століття якого повністю віддане скромному поліському райцентру на Київщині. Легендарного динамівського бомбардира повоєнних часів на прізвисько Беркут, що встиг набути й гучного імені в українському тренерському корпусі плідною працею в Харкові, Вінниці та Житомирі, до Бородянки привіз не менш знаний на вітчизняних футбольних теренах Петро Безносенко. А замовив за колишнього партнера слово інший динамівець — Олександр Щанов. Жилін, як сам стверджував пізніше, сприйняв пропозицію попрацювати з аматорами як слушну нагоду заповнити паузу в активній роботі: професія тренера на будь-якому рівні не любить простою. Однак працювати абияк він і не бажав, і не вмів. Тому восени 1980 року бородянський «Машинобудівник» під проводом Віктора Жиліна приміряв найперші в історії поліського краю чемпіонські регалії обласного зразка…

Фахівець свою справу зробив — і пішов, прийнявши запрошення з Черкас. Однак за кілька років охоче повернувся, аби разом із заводською командою завоювати аматорський Кубок республіки. Так у вісімдесятих роках минулого століття траплялося кілька разів, і щоразу тепер уже славний на всю Україну «Машинобудівник» піднімався все вище щаблями турнірної ієрархії. А на початку дев`яностих Жилін осів у Бородянці назавжди, перебравшись до столичної квартири лише незадовго до смерті…

 

Восени 1992 року колишній тренер збірної УРСР, лави якої прикрашали, зокрема, Валерій Лобановський і Анатолій Пузач, почав зводити в прикиївському районі так звану футбольну піраміду. Місцевий «Гарт» виграв зональний турнір чемпіонату КФК і долучився до професіональної першості молодої країни. А при клубі, який заручився підтримкою місцевої влади, з`явилася група тренерів, яка бригадним методом охопила майже всі населені пункти, вишукуючи і навчаючи доморощені таланти. Так і почалося це дивовижне турнірне сходження колишнього «Машинобудівника», який з легкої руки його очільника Віталія Пилипенка прийняв з часом ім`я «Система-Борекс». Оновлена команда зі статусом професіональної пройшла горнило боротьби в перехідній, третій, другій і першій національних лігах, записавши до активу й сенсаційні перемоги над особливими в українському футболі турнірними фірмами на кшталт луганської «Зорі» та харківського «Металіста»!

 

 

А тим часом і місцева юнь вийшла на гідний уваги рівень, завоювавши наприкінці століття комплект срібних і золотих відзнак національного «Шкіряного м`яча». Дітлахи охоче займалися народною грою, бо мали своєрідний маяк у вигляді «Системи-Борекс». Відчутний футбольний бум охопив і весь обласний футбол: за Жиліним і Бородянкою потяглися послідовники з інших регіонів!..

 

Своє вісімдесятиріччя патріарх українського футболу зустрів у строю: тренер або віце-президент клубу, який несе цілковиту відповідальність за турнірний результат, — аналогів у такому поважному віці світовий спорт знає небагато. Жилін без роботи не міг. Його можна було побачити з незмінним зошитом для фахових нотаток і на змаганнях малюків, і на традиційних зимових турнірах, і на матчах аматорів будь-якого рангу — не кажучи вже про турніри професіоналів. Він жив футболом і футбол жив разом з ним. Яскравішого пропагандиста народної гри надибати в наш очерствілий час і справді важко!

 

Ранок нового дня в Бородянці, надто після примітного вчорашнього матчу, ставав однотипним для нових земляків футбольного патріарха. Щойно Віктор Степанович виводив на звичний моціон улюбленого собаку, як увесь приставковий простір окуповували спраглі до його фахових оцінок бородянці та гості райцентру. То була взаємна і щира приязнь, обірвати яку не спромоглася навіть смерть. Віктор Жилін, удостоєний звання «Почесний громадянин Бородянки» прижиттєво, зостався в пам`яті поліщуків не стільки людиною, на честь якої названо вулицю містечка, скільки близьким і рідним — кимось на зразок хрещеного чи кума, з яким легко і посто жити поруч…