понеділок, 22 вересня 2313 р.

Навігація по темах


- підсумки сезону:

- зимовий чемпіонат району.
--- 2009; --- 2010; --- 2011; --- 2012; --- 2013; P.S.; --- 2014; --- 2015; --- 2016; --- 2017. 
- фінал кубка району.
--- 2009; --- 2010; --- 2011; --- 2012;  --- 2013; --- 2014; --- 2015; --- 2016; --- 2017.
- матч за суперкубок району.
--- 2009; --- 2010; --- 2011; --- 2012; --- 2013; --- 2014; --- 2015; --- 2016; --- 2017.
- турнір пам'яті футбольної династії Гончаренків
--- 2009; --- 2010; --- 2011; --- 2012; --- 2013; --- 2014; --- 2015; --- 2016; --- 2017.
- турнір пам'яті Віктора Жиліна
--- 2010
; --- 2010; --- 2011; --- 2012; --- 2013; --- 2014; --- 2015; --- 2015; --- 2016; --- 2017; --- 2018.
- меморіал Миколи Клокуна
--- 2010
; --- 2011.
- меморіал Анатолія Остринського
--- 2010; --- 2011; --- 2012.
- турнір пам'яті Валерія Патоки
--- 2009
; --- 2010; --- 2011; --- 2012; --- 2013; --- 2014; --- 2015; --- 2016.
- турнір пам'яті Михайла Вдовенка
--- 2013
; --- 2014; --- 2015.

- турнір пам'яті Тараса Черненка
--- 2011; --- 2012; --- 2013
; --- 2014; --- 2015; --- 2016; --- 2017. 
- Кубок регіональних чемпіонів Київщини імені Петра Безносенка
--- 2009.
- меморіал Олександра Щанова
--- 2010.
- Спортсмен року на Бородянщині
--- 2009
; --- 2010; --- 2011.

неділя, 15 квітня 2018 р.

Вітаємо Віталія Пилипенка!

Бородянська районна федерація футболу, відділ молоді та спорту, районна ДЮСШ, а також уся футбольна громадськість нашого краю щиро вітають з днем народження нашого земляка - президента ФК "Система-Борекс", багаторічного керівника студентського та масового футболу України, заслуженого тренера України й відмінника народної освіти Віталія Пилипенка.

Віталію Олександровичу!

Бажаємо вам щастя, здоров'я, удачі та подальших звершень на благо районного футболу!

четвер, 5 квітня 2018 р.

Офіційні результати 8-го туру першості з міні-футболу + оголошення БРФФ



Оголошення:
У вівторок, 10 квітня, о 17:00 в приміщенні БРФФ відбудеться спільна нарада представників команд, членів Виконкому та арбітрів (теми засідання - догравання ігор, завершення чемпіонату з міні-футболу, початок чемпіонату з футболу, Меморіал Черненка, суддівство). Явка усіх вищезазначених ОБОВ'ЯЗКОВА.
ФК "Майданівка" - ДЮСШ Бородянка, 10:3 (Тамахін, 25,28,51, Ковалюк, 6,38,48,53,54, Купченко, 24,33 - Жук, 42,46, Макаренко, 37)
ФК "Зоря" - ФК "Урожай", 13:0 (Шилофост, 14,19, Лідінфу, 7,9,35, Сенчишак, 11,21,34, Рябущиць, 15,49,53, Романенко, 27,46)
ФК "Здвижівка" - ФК "КАтаН", 11:5 (Сергієнко Олександр, 35, Сергієнко Сергій, 45,48, Костів Петро, 28, Ярошенко, 1,8,29,30,42,58, Онощенко, 15 - Шемулянський, 52, Горицький, 17, Курінний, 33,37, Нудик, 44)
ФК "Союз" - ФК "Колос", 3:8 (Юрасов, 41, Шмідт, 11,46 - Навальний, 58, Биховченко, 15,40, Шома, 10,13,47,54, Фурсенко, 20)



четвер, 29 березня 2018 р.

Вітаємо Сергія Фурсенка!

Бородянська районна федерація футболу, районна ДЮСШ відділу освіти та вся спортивна громадськість району щиро здоровлять з іменинами Сергія Фурсенка!

Знаний в районі бізнесмен, машинобудівник та спортсмен - багаторічний учасник відродження футболу Бородянщини. Є заступником голови БРФФ та батьком найкращого захисника району Анатолія Фурсенка - гравця, що має солідні досягнення й на обласному рівні.

А сам Сергій Анатолійович - людина, не чужа спорту. Майстер спорту з водного поло. Багаторічний шанувальник та активіст різних видів фізкультури й спорту. Чудовий сім'янин. Небайдужий громадянин. Людина, яку ми знаємо як надійного товариша та вірного друга...

Шановний Сергію Анатолійовичу! У цей день прийміть наші вітання! Хай все буде гаразд, а життя радує!

вівторок, 27 березня 2018 р.

Офіційні результати 7-го туру зимової першості


ФК "Урожай" - ФК "Майданівка", 2-11 (Дешко, 12, Іваніченко Віталій, 54 - Ковалюк, 17,34,52, Сафончик, 31,40,50, Карпенко, 33,35, Томахін, 39,41,17)
ДЮСШ Бородянка - ФК "Союз", 5-16 (Шпак, 50, Жук, 15,16,33, Литвин, 2(а/г),37 - Мариненко Володимир,3, Криволапчук,31, Грама, 24,42, Матвійчук, 17,36,55, Давиденко, 25,28,31,39,40,44,56,60)
ФК "Будівельник" - ФК "Колос", 3-2 (Валовик, 10, Титенко, 34,56 - Шома, 38, Биховченко,44)
ФК "Здвиж" - ФК "Зоря", 3-2 (Мигалюк Роман, 32,39,17 - Рябущиць, 57, Синчишак,46)
ФК "КАтаН" - ФК "Бородянка", 6-5 (Потайчук, 31,8, Горицький, 41,48,59, Петрушенко, 16 - Юрченко Дмитро, 12, Мар'євич, 18, Микитенко, 25, Юрченко Михайло, 53, Чморик, 45) 


пʼятниця, 16 березня 2018 р.

Офіційні результати 6-го туру зимової першості


ФК "Колос" - ФК "КАтаН" - 4:3 (Биховченко, 25, Мітленко, 18, Салюк, 38, Володін, 10 - Кордіяка, 48, Кропивницький, 39, Старов, 22)
 
ФК "Здвиж" - ФК "Урожай" - 4:0 (Сергієнко О., 35,40,52, Пархута, 20)
 
ФК "Бородянка" - ФК "Зоря" - 5:5 (Домбровський, 35,45 а/г, Юрченко М., 25,40, Микитенко, 18 - Шилофост, 28, Рябущиць, 18, Лідінфу, 8, Козодой, 60, 10 а/г)
 
"ДЮСШ Бородянка" - ФК "Будівельник" - 1:17 (Бондар, 28 а/г, Жук, 50 - Марцьоха, 22,60, Напісочний, 9, Ващенко, 13,16,18,26,37,41,52, Титенко, 32,39,46, Волик, 2,8,10)
 
ФК "Союз" - ФК "Майданівка" - 12:4 (Матвійчук, 38,42, Грама, 21,44, Шмідт, 9,15, Мариненко, 23,41,49,52, Криволапчук, 28,34 - Сафончик, 18,48, Тодчук, 41,52)
 

субота, 24 лютого 2018 р.

середа, 21 лютого 2018 р.

Офіційні результати 5-го туру зимової першості


ФК "КатаН" - ДЮСШ Бородянка - 12:3
Голи: Потайчук, 28,32, Шома А. 23,45,48, Горицький, 10,35,40. Іваненко 38,42,58 - Шпак, 15, Литвин, 35, Жук, 40
ФК "Урожай" - ФК "Союз" - 5:7
Голи: Жуков, 25, Добровольський, 5, Дешко, 8,40, Богданець, 58 - Мариненко, 22, Грама, 55, Шмідт, 24, Матвійчук, 42, Юрасов, 35,40, Давиденко, 15
ФК "Зоря" - ФК "Колос" - 2:4
Голи: Рябущиць, 35, Федієнко, 50 - Шома, 10,20,45, Червонюк Володимир, 55
ФК "Будівельник" - ФК "Майданівка" - 20:0
Голи: Мажуга, 5,7,20,38, Марцьоха, 10,27,31,35,50, Титенко, 25,40,45,46,57,59, Ващенко, 15,42, Мороз, 18, Волик, 3, Валовик, 54
ФК "Бородянка" - ФК "Здвиж" - 5:3
Голи: Юрченко Михайло, 20,57, Легоцький, 45,59, Домбровський, 35 - Сергієнко Олександр, 5, Мигалюк Роман, 40, Ярошенко, 10


Бомбардири:
Лідінфу Павло (ФК «Зоря») - 13
Титенко Антон (ФК «Будівельник») – 11
Марцьоха Віктор (ФК «Будівельник») – 10
Олексієнко Євген (ФК «Будівельник») – 9
Ващенко Ярослав (ФК «Будівельник») - 9
Яценко Олександр (ФК «Бородянка») - 8
Пісковець Віталій (ФК «Бородянка») - 8
Шома Олександр (ФК «Колос») - 8
Горицький Ігор (ФК «КАтаН») – 8
Мажуга Олексій (ФК «Будівельник») - 8
Науменко Дмитро (ФК «Бородянка») -7
Нудик Володимир (ФК «КАтаН») – 6
Чморик Олег (ФК «Бородянка») – 6
Юрасов Артур (ФК «Союз») – 6
Шома Анатолій (ФК «КАтаН») – 6
Ярошенко Олександр (ФК «Здвиж») – 6
Лавренчук Максим (ФК «Колос») - 5
Сергієнко Сергій (ФК «Здвиж») – 5
Валовик Микола (ФК «Будівельник») - 5
Федієнко Дмитро (ФК «Зоря») - 5
Легоцький Андрій (ФК «Бородянка») - 5
Матьошко Кирил (ДЮСШ Бородянка) – 4
Козодой Ігор (ФК «Зоря») – 4
Потайчук Анатолій (ФК «КАтаН») – 4
Юрченко Михайло (ФК «Бородянка») – 4
Мигалюк Роман (ФК «Здвиж») - 4
Сенчишак Вадим (ФК «Зоря») – 3
Мар’євич Андрій (ФК «Бородянка») – 3
Шмідт Анатолій (ФК «Союз») – 3
Сурков Богдан (ФК «Колос») – 3
Криволапчук О.(ФК «Союз») – 3
Іваненко О. (ФК «КАтаН») – 3
Жук Іван (ДЮСШ Бородянка) – 3
Жуков Віталій (ФК «Урожай») – 3
Рябущиць Михайло (ФК «Зоря») – 3
Домбровський Тарас (ФК «Бородянка») - 3
Мариненко Володимир (ФК «Союз») – 2
Рябенко Олександр (ФК «Колос») – 2
Володін Сергій (ФК «Колос») - 2
Мороз Максим (ФК «Будівельник») – 2
Сергієнко Олександр (ФК «Здвиж») – 2
Литвин Олег (ДЮСШ Бородянка) - 2
Костів Василь (ФК «Зоря») – 2
Давиденко Сергій (ФК «Союз») – 2
Волик Артем (ФК «Будівельник») – 2
Курінний Олександр (ФК «КАтаН») - 2
Дешко Євген (ФК «Урожай») – 2
Шилофост Ігор (ФК «Зоря») – 2
Фурсенко Анатолій (ФК «Колос») -2
Сафончик Сергій (ФК «Майданівка») – 2
Гаркуша Нікіта (ФК «Бородянка») – 1
Дердель Богдан (ФК «Бородянка») – 1
Слухай Сергій (ФК «Союз») – 1
Ломака Павло (ФК «Здвиж») – 1
Григорашенко Віталій (ФК «Майданівка») – 1
Саган Олександр (ФК «Бородянка») – 1
Бондарчук Юрій (ФК «Колос») -1
Салюк Денис (ФК «Колос») – 1
Сидоров Анатолій (ФК «Майданівка») – 1
Скоробагатько Максим (ФК «Здвиж») – 1
Онощенко Андрій (ФК «Здвиж») – 1
Мигалюк Микола (ФК «Здвиж») – 1
Володін Дмитро (ФК «Колос») – 1
Сапсай Дмитро (ФК «Зоря») – 1
Лапанашвілі Руслан (ФК «Зоря») – 1
Кордіяка Віталій (ФК «КАтаН») - 1
Коломійцев Владислав (ФК «КАтаН») – 1
Суміщук Анатолій (ФК «КАтаН») – 1
Тамахін О. (ФК «Майданівка») – 1
Плісенко Сергій (ФК «Урожай») -1
Кушнірук (ФК «Урожай») – 1
Шпак Дмитро (ДЮСШ Бородянка) – 1
Шома В. (ФК «КАтаН») – 1
Добровольський Ярослав (ФК «Урожай») – 1
Богданець Олександр (ФК «Урожай») – 1
Грама Іван (ФК «Союз») – 1
Матвійчук Юрій (ФК «Союз») – 1
Червонюк Володимир (ФК «Бородянка») - 1

субота, 17 лютого 2018 р.

Вітаємо Віталія Мариненка!

Особисте свято в одного із найавторитетніших діячів Бородянщини футбольної - свій день народження відзначає Віталій Мариненко, ветеран ФК "Машинобудівник" та "Система-Борекс" (Бородянка), титулований футболіст та досвідчений тренер.

Наш іменинник є вихованцем місцевого футболу. З перших кроків на полі проявив себе універсалом та командним гравцем. У складі "Машинобудівника" здобув Кубок УРСР 1986 року та весь почет обласних трофеїв. Після завершення виступів плідно працював з молоддю в Бородянській ДЮСШ (є одним із тих тренерів, які підготували найбільшу когорту професіоналів). Входив у тренерський та адміністративний штаб професіонального клубу - ФК "Система-Борекс", із яким пройшов історичний шлях до Першої національної ліги.

І нині Віталій Володимирович залишається вірним футболу. Багаторічний член БРФФ не словом, а ділом показує приклад молоді, в 58 років виступаючи на всіх зимових турнірах та впевнено утримуючи звання патріарха серед футболістів району.

З днем народження, шановний Віталій Володимирович!
Вітання шлють Федерація футболу Бородянщини, відділ спорту, райДЮСШ відділу освіти та вся спортивна громадськість нашого краю!

вівторок, 13 лютого 2018 р.

Офіційні результати 4-го туру зимової першості

ФК "Будівельник" - ФК "Союз" - 5:0 (Валовик, 28, Олексієнко, 25,57, Мороз, 38, Ващенко, 5)
 
ФК "Бородянка" - ФК "Урожай" - 15:4 (Яценко, 11,50,56, Чморик, 39, 43,46,47,52, Легоцький, 29,40,45, Пісковець,36,49, Науменко, 32,59 - Плісенко, 20, Жуков, 51,57, Кушнірук, 41)
 
ФК "КАтаН" - ФК "Майданівка" - 9:3 (Кордіяка, 22, Шома Анатолій, 46, Горицький, 30,36, Потайчук, 18,50, Коломійцев, 40, Суміщук, 3 -Тамахін, 37, а/г 10, Сафончик Сергій, 9,38)
 
ФК "Зоря" - "ДЮСШ Бородянка" - 15:4 (Сапсай, 26, Лапанашвілі, 58, Лідінфу, 25,32,34,50,56,58, Козодой, 24,36,38, Федієнко, 12,39, Рябущиць, 14,48 - Жук, 40, Матьошко, 13,46, Литвин, 42)
 
ФК "Колос" - ФК "Здвиж" - 3:3 (Сурков, 5, Фурсенко, 18, Володін Дмитро, 39 - Сергієнко, 35, Мигалюк Роман, 24,40)


пʼятниця, 9 лютого 2018 р.

Вітаємо Володимира Сошка з пам'ятним ювілеєм!

Сьогодні свій 50-й день народження святкує Володимир Сошко - володар Кубка УРСР 1986 року, неодноразовий лауреат футбольних змагань Київщини, ветеран бородянського футболу.

Володимир Петрович - один із славних вихованців футболу нашого краю. З юних літ заслужив реноме одного з найперспективніших форвардів Бородянщини. Вирізнявся умінням поєднати силовий та технічний футбол, чудово бачив поле і почувався впевнено у чужому карному майданчику.

Виступав за бородянські "Машинобудівник" - "Гарт" - "Систему-Борекс" (58 матчів - 6 голів у чемпіонатах та кубках України), неодноразово запрошувався у клуби високого рівня. Грав за СКА (Київ) та "Динамо" (Біла Церква), пробував сили у луцькій "Волині" вищолігових часів.

У цей пам'ятний день Бородянська районна федерація футболу, відділ спорту та районна ДЮСШ відділу освіти шлють найкращі вітання відомому столичному бізнесмену, а заодно - і шанованому ветерану футболу Бородянщини.

З роси вам і води, Володимире Петровичу! Всього найкращого!

пʼятниця, 2 лютого 2018 р.

Громадянин світу, або Чи варті будуть сподівань поїздка й віза на Тайвань?



 
Що ми знаємо про острів Тайвань? Для старшого покоління людей ця назва, насамперед, асоціюється з ім’ям гомінданівського генералісимуса Чан Кайші, якого радянські сатиричні журнали шельмували, як американського поплічника і ворога Китайської Народної Республіки.
Нині ж Тайвань формально вважається частиною Китаю, а насправді існує, як самостійна держава, дивуючи світ своїми прогресивними технологіями і високим рівнем життя.
Так ось, на цьому, далекому острові, за тисячі кілометрів від рідної України, вже одинадцятий рік проживає наш бородянський земляк, випускник місцевої школи №1, Ярослав Сілаєв.
Минулого літа він радо зустрічав на Тайвані українську спортивну делегацію, котра прибула на Всесвітню універсіаду, і охоче взявся бути гідом для співвітчизників, серед яких, тим паче, були ще й немішаївці.
Ярослав прибув до Бородянки у відпустку, щоб відвідати свою маму, поспілкуватися з родичами і давніми друзями, а заодно погодився дати інтерв’ю нашій райгазеті.
- Найперше, про що тебе, мабуть, кожен запитає: як ти опинився, як залетів аж на такий край світу, та ще й у зовсім юному віці?
- Вирішальним і справді став той момент, коли я закінчив середню школу і переді мною постала проблема вступу до вузу. Найбільш привабливими мені здавалися Київський національний університет імені Тараса Шевченка, будівельний та політехнічний. І хоча на руках у мене була золота медаль, все ж на душі були сумніви і неспокій.
Аж тут раптом і я дізнаюся, що при КНУ є фізико-математична школа, де можуть посприяти вступу на безкоштовне навчання до престижного вузу на Тайвані. І я зважився на цей крок, умовив маму, яка, будучи вдовою, виявила стоїчні якості і відпустила мене. Отож невдовзі разом з вісьмома співвітчизниками я вже сидів у літаку на Тайбей, маючи запрошення на факультет комп’ютерних технологій Тайванського університету.
- І якими були твої перші кроки, перші враження на чужій, незнайомій землі?
- Спочатку було неймовірно важко, адже половина лекцій в університеті читалася англійською, а половина – китайською мовою. Англійську я ще зі школи знав досить непогано, але одна річ – побутові теми, і зовсім інша – наукова термінологія. А що вже було казати про китайську! Я терміново записався на курси китайської мови, і через деякий час оволодів нею та навчився читати ієрогліфи.
Закінчив я університет успішно, а потім здобув і ще одну спеціальність, відтепер маючи можливість працювати і програмістом, і менеджером.
- І де ти живеш і працюєш зараз?
- Живу в місті Сіньчжу, за кілометрів 60 від Тайбея, працюю у фірмі, що спеціалізується на комп’ютерних технологіях.
- Що являє собою сьогодні острів Тайвань?
- Хоча формально він вважається частиною Китаю, але живе самостійним життям, рівняючись на найпередовіші країни світу. Тайвань – територія надзвичайно розвинутих технологій, найсучасніших досягнень людської думки.
Його основне населення – китайці, але живе тут багато й іноземців, серед яких чимало виходців з колишнього Радянського Союзу.
- Чи пам’ятає корінне населення про вже легендарного Чан Кайші і як до нього ставляться?
- Пам’ятають в основному люди старшого віку і відгукуються про нього позитивно.
- Якщо відверто: ти заробляєш непогано? Було заради чого їхати в таку далечінь, чи, може, подібну роботу ти знайшов би й дома? Що ти можеш дозволити собі на свої доходи?
- Навряд чи дома я мав би таку роботу. Заробляю, можна сказати, непогано: можу з’їсти, що хочу, одягнути, що хочу, безболісно оплатити комунальні послуги, сходити на облюбований концерт чи з’їздити на недільний відпочинок. Але купити собі квартиру чи будинок поки що ніяк не можу – вони в кільканадцять разів дорожчі, аніж у Києві.
- А де ж ти жив і проживаєш зараз?
- Студентом проживав у гуртожитку, потім знімали квартиру з товаришами, зараз можу собі дозволити знімати квартиру сам.
- Чи необхідно мати на Тайвані місцеве громадянство? Чи почуваються захищеними іноземці, наприклад, щодо медичного обслуговування?
- Я особисто спершу перебував на Тайвані як студент, а тепер – за робочою візою. А щоб отримати вид на проживання, потрібно прожити не менше п’яти років. І аж тоді можна претендувати на місцеве громадянство. Щодо медицини, то іноземці платять таку ж саму страховку, як і місцеві, тож на нагальну медичну допомогу можуть розраховувати. Дорого буде коштувати, скажімо, така косметична послуга, як зубний протез.
- Ярославе, у певних колах ти ще й відомий, як футболіст, що грає у вищому тайванському дивізіоні…
- Так, я любив футбол ще з дитинства: був вихованцем Бородянської ДЮСШ, тож і в Тайванському університеті зустрів земляка, з яким знову прилучилися до цієї гри. Спочатку це була студентська команда, а нині вже граю на професійному рівні…
- Багато кому важко адаптуватися до тамтешнього тропічного клімату, до способу життя тайванців.
- Так, клімат дійсно там дуже відрізняється від нашого – він жаркий і вологий, а окрім цього острів постійно супроводжують землетруси. Спочатку справді було дуже незвично і тяжко, а тепер реагую, як усі: затрясло в офісі на 20-му поверсі – стрепенувся, пересидів і працюєш далі…
- Це правда, що тамтешнє населення – нечувані трудоголіки, а ще – доволі замкнуті щодо чужинців люди…
- Правда. На своїх робочих місцях всі працюють ретельно від дзвінка до дзвінка, відпустки зовсім невеликі. Пропрацювавши рік, маєш право на тиждень відпустки, а якщо продовжуєш і надалі трудитися на цьому місці, то з кожним роком до відпустки додається ще один день.
Жінки «у декреті» по догляду за дитиною теж перебувають дуже недовго, якщо дорожать своїм робочим місцем.
Щодо місцевого населення, то можу сказати, що вони досить толерантні, у мене серед них є немало приятелів. Їхню повагу і приязнь завжди викликає цікавість емігрантів до їхньої культури, але справді є такий момент, що додому кликати знайомих не заведено.
Місцем зустрічей і спілкування, як правило, служать кафе чи ресторани, де тайванці, зазвичай, і харчуються з метою економії свого часу.
Що ще сказати про Тайвань і тайванців? Інфраструктура острова дуже розвинена з орієнтацією на досягнення США та Японії, там чисто, комфортно, разючої різниці між бідними і багатими не спостерігається. Якби ж таке було в нас в Україні.
- Судячи по тому, як ти на Тайвані зустрічав українську делегацію, навіть не запитую, чи скучаєш за батьківщиною. А є якийсь «клаптик України» у твоїй тайванській квартирі?
- Так, маю там на чільному місці маленький жовто-блакитний прапорець.
- Ярославе, на тій заокеанській землі ти відбувся, як спеціаліст, знаєш кілька мов, отож міг би жити й працювати практично в будь-якій точці планети. А в рідні краї повернутись не хочеться?
- Якби Тайвань тут відкрив якусь свою філію, то безумовно. Втім, життя покаже і, думаю, підкаже, як діяти далі…
Інтерв’ю записала
Любов ІВАНЧЕНКО










 «Про змію за воротами дізналися уже зі знімку нашого фотографа»

В інтерв’ю Sport Arena український легіонер тайванського футбольного клубу Ройял Блюз Ярослав Сілаєв розповів про свій легіонерський досвід та поділився з думками стосовно розвитку азійського футболу.
Азія футбольна у всіх на устах – Японія та Корея зі своїми J-лігою та K-лігою вже давно заслужили авторитет у світовому футболі й навіть провели чемпіонат світу, Китай став новим центром надвеликих футбольних трансферів, все ще сильні й «нафтові ліги», а Катар готується через п’ять років прийняти мундіаль.
А що інші? Інші йдуть своїм шляхом. Ми вже розповідали про футбол у Малайзії та Камбоджі у наших бесідах із молодим українським тренером Олегом Старинським, авторитетний захисник Андрій Бойко ділився із читачами Sport Arena своїми враженнями від таїландського чемпіонату, а ветеран тренерського цеху Леонід Колтун розповідав про китайський футбол.
Нині нами заповнюється нова «біла пляма» на карті світу українських легіонерів – у чемпіонаті Тайваню ми знайшли 26-річного форварда Ярослава Сілаєва. Здібний футболіст родом із Київщини поєднує гру з роботою програміста та отримує задоволення від виступів у тайванській Прем’єр-лізі, яка робить свої перші кроки, сподіваючись у майбутньому здобути континентальні успіхи.
«Тайванський студентський футбол розвивають окремі ентузіасти, однак багато вузів вважають участь у чемпіонаті престижною для себе»
— Ярославе, за нашими даними, ви – перший український легіонер у вищому дивізіоні Тайваню. Як давно ви опинилися тут і за яких обставин потрапили у місцевий чемпіонат?
— На Тайвані я опинився 10 років тому: приїздив вчитися сюди в університеті, закінчив його, навчався в магістратурі, і її закінчив, після чого вчився у ще одній магістратурі, і потім почав працювати. У мене дві спеціальності: програміст і інженер, а друга – інформаційні технології.
Зважаючи на те, що з дитинства люблю футбол, і на Тайвані не міг розстатися з улюбленою грою. Ще студентом почав грати в університетській лізі, а після закінчення університету й початку роботи в моїй нинішній корпорації я продовжив грати в футбол. У нас в Тайпеї є нижча за класом ліга (вона прирівнюється до наших обласних змагань). Коли у мене були можливість, час та гроші, то я їздив пограти там. Там мене помітили і запросили у клуб Ройял Блюз, однак до певного часу у мене не було можливості приділяти стільки часу футболу. І лише в цьому році я почав грати за них у тайванській Прем’єр-лізі.
— Студентські ліги Тайваню добре організовані? Це самі університети виставляють команди чи самі студенти?
— В університетах найбільшими популяризаторами футболу є вчителі фізкультури, тож вони ініціюють створення команд, стають їхніми тренерами. Деякі університети зацікавлені, щоб команди добре грали і таким чином підвищували статус вузу. Тому вони навіть деякі кошти виділяють на футбольні команди. Але в основному цим займається суто вчитель фізкультури, а студенти підтримують його починання.
— Футбольне студентство на Тайвані – це, в основному місцеві, чи є й іноземці?
— Залежить від університету: в університеті Чао Тунг, який я закінчував, було багато іноземців. Але загалом у студентських лігах люд досить різноманітний – люди отримують задоволення від гри, утворюють певні ком’юніті за своїми інтересами.
— Рівень студентського чемпіонату достатній, щоб відчувати задоволеним від футболу, чи порівняно з Прем’єр-лігою, де ви зараз граєте, це небо і земля?
— Небо і земля. Тайванська Прем’єр-ліга – справді хороший турнір, і після переходу на цей рівень мені стало значно цікавіше грати. За студентським рівнем клуби найвищого дивізіону не особливо стежать, а от на обласний більш-менш звертають увагу. Однак загалом тайванські команди не хочуть, щоб за них грали іноземці, тому Ройял Блюз – це саме та команда, за яку я почав виступати.
— А чому? Є якийсь ліміт чи просто таке бажання?
— Просто бажання: спілкуватися в інтернаціональних колективах досить складно, а ще не всі команди знаходяться в столиці і потрібно їздити по країні, що створює труднощі для іноземних працівників, котрі зайняті на основній роботі. А тут професійних клубів тільки два-три, інші змушені оглядатися на робочий графік своїх гравців.
«Тайванці в футбольному плані – не винахідники, у них у грі обмаль імпровізації»
— У вашій команді багато легіонерів і головний тренер – іноземець, можна сказати, що це збірна експатів Тайпею?
— Так, у нас в команді взагалі майже всі з різних куточків планети зібрані.
— І як ви знаходите спільну мову?
— Ми всі спілкуємося англійською, але менталітет кожного дає про себе знати. Латиноамериканці більш імпульсивні, технічні, англійці більш жорсткі й однотипні, тайванці взагалі ні на кого не схожі – у них свій стиль, зате вони дисципліновані в ігровому плані. З ким мені найлегше знайти спільну мову? Все-таки, з європейцями. У нас головний тренер – німець, є англієць, поляк, кілька французів та німців.
— Ваші одноклубники за професіями далекі від, власне, футболу?
— Деякі працюють, як я, інженерами чи програмістами, але основна маса – це вчителі англійської мови. Всі люди, в яких основна робоча мова – англійська. Також у нас є багато студентів.
— Як відбувається взаємодія на полі?
— Що тренер скаже – те ми і намагаємося виконувати. Наш головний тренер Роберт Іваницький каже: «Який сенс, якщо я вам щось кажу, а ви робите своє? Це – команда, тут повинні бути спільні рішення». Тренер у нас не завжди м’який, якщо ти не виконуєш установку, він може замінити тебе – і все.
— Тайванський футбол відчуває вплив європейського футболу чи живе сам по собі? — На полі у них все відбувається доводі просто: тут вони із самого дитинства привчаються грати у комбінаційний футбол. Але вони – не винахідники, ніяких імпровізацій чи нестандартних ходів не схвалюють. Тайванці ніби програмують гру: подумати і віддати класну передачу – не для них, тут все «по книжці» виконується – якщо їх навчили віддавати передачу в таку-то зону, то вони саме туди й будуть віддавати.
«На матчах за участі Ройял Блюз завжди присутній головний тренер збірної Тайваню, однак про натуралізацію когось із іноземців поки не йшлося»
— Багато доводилося чути від наших легіонерів, які грали в тій же Південній Кореї або Китаї, що місцеві спеціалісти можуть розпустити кулаки і місцеві футболісти на це реагують з розумінням, ніби так і треба. У вас про подібне ходять чутки, чи ваш іноземний тренер і ви, гравці-іноземці, можна сказати, порівняно з місцевим футболом, на контрасті?
— Є таке й тут, і, до речі, до іноземців тут не дуже лояльно ставляться у футболі. Тому Ройял Блюз – це такі ніби «вискочки», єдина команда іноземців, яка пробилася у Прем’єр-лігу. Тож частенько, коли ми граємо, буває дуже складно: і судді, і команди, всі намагаються своїм допомагати, іноземцям тут важко в футболі.
— Ким заснований Ройял Блюз, за рахунок яких коштів існує?
— Клуб заснований в 2009 році англійцем, який був одним із перших тренерів разом із цим німцем, що є й зараз, спочатку грав в другому дивізіоні. Ройял Блюз грав в другому дивізіоні чотири-п’ять років, аж поки не виникло бажання спробувати вивести тайванський футбол на певний рівень за рахунок іноземців. Спочатку клуб взагалі не мав фінансування, все самі футболісти й тренери сплачували, а зараз вже є спонсори, які трішки нам допомагають. Зараз, наскільки я чув, сама держава зацікавлена в розвитку футболу й готова виділяти певні кошти кожному клубу. Прибутку поки що взагалі немає, ми навіть інколи самі платимо за поїздки на гостьові матчі.
— Тим не менш пишуть, що у вас багато підписників у фейсбуку, як для місцевого чемпіонату, а головне, що ваш домашній стадіон 20-тисячник. Справді відчувається певний футбольний бум?
— Так, ми граємо на центральному стадіоні. Люди, як приходять на наші ігри – це, в основному, ентузіасти футболу, колишні спортсмени або діючі. Загалом, відвідуваність поки не дуже велика. Але завжди на кожному матчі присутній головний тренер національної команди Тайваню.
— У вас у складі більшість легіонери. Не стоїть питання, що когось із вас можуть заграти за збірну?
— Не знаю, якщо тренер, федерація і сам гравець зацікавлений, то чому й ні? Але поки що не чув таких розмов – мені здається, що сама країна поки не зацікавлена в цьому.
— Зі здивуванням дізнався, що тайванська Прем’єр-ліга заснована тільки цього року. Раніше була інша структура?
— Вона по-іншому називалася, зміна косметична, а загалом у них чемпіонат ще з ранніх 80-х розігрується.
— Ваша команда була п’ятою. Учасників у чемпіонаті приблизно по 10 на сезон. Виходить, Ройял Блюз – середняк на фоні інших?
— Напевно, так. Можна виділити три-чотири сильних тайванських команди, які більш-менш професіональні. Ще кілька можна визначити як напівпрофесіональні (за рівнем сюди можна відносити й нашу), ще чотири – аматори, які ведуть боротьбу за виживання.
— Тим не менш, є шанс зачепитися за призове місце і вийти на азіатські кубки?
— Щоб вийти на Кубок Азії, потрібно посісти перше чи друге місце. Перше на даний момент нереально зайняти – там досить сильна команда, процентів 80 футболістів у збірній грають, вони цим живуть і є найбільшими місцевими професіоналами. А у нас команда все-таки аматорська: ми, в основному, працюємо на інших роботах, тож не можемо весь час приділяти тренуванням та підготовці до наступних ігор. Тож зараз говорити про вихід у континентальні турніри не потрібно, максимум для Ройял Блюз – третє, четверте місце.
«Підготовка до ігор починається з посту тренера на фейсбуку»
— Напіваматорський статус передбачає специфічні кадрові труднощі, адже всі на роботах. Бувало, що команда Ройял Блюз не могла елементарно зібратися на матч?
— Щоб взагалі не зібратися – такого не траплялося, але було кілька разів, що у нас тільки 14 чоловік (збиралося 11 плюс 3 заміни – не більше й не менше).
— Як взагалі виглядає підготовка до матчу?
— У нас в основному матчі в суботу, тому в п’ятницю на фейсбуку тренер описує ситуацію, яка буде завтра, і також відписуються у коментарях всі гравці, хто буде на суботній грі. Ми збираємося за чотири години до гри, спілкуємося між собою – про суперника, про турнірну ситуацію, обговорюємо тактику і тренер виставляє 11 гравців і ми готуємося до гри.
— Що для тебе, як європейця, дивного в чемпіонаті?
— Дивне одне – те, що ми майже завжди граємо вдень. Перша гра туру починається о першій годині, для клімату Тайваня грати у такий час – нонсенс. О першій годині дня температура може бути 40-45 градусів, ти виходиш і дуже важко навіть просто пересуватися. А ще ж плюс дуже висока вологість, тому вже хвилин через десять після початку гри форма стає важкою від вологості, дихати важко, а кожне прискорення дається з великими труднощами.
Але цього року зробили краще – відмінили ігри в липні і серпні, ми зараз у нас три гри в червні, а потім перерва до вересня. Взагалі у них літо в квітні починається, температура може бути 30-35 градусів уже на самому початку чемпіонату (грається за системою «весна – осінь»).
— Жах. Як ви витримуєте! Це ж важко відбігати навіть перший тайм, невже на всі 90 хвилин вдається сил накопити?
— Так, потрібно звикнути – і якщо гра о першій годині дня, то це взагалі справжнє випробування. Ми намагаємося не відразу кидатися в бій, а розумно грати, щоб зберегти сили.
— Андрій Бойко, даючи нам інтерв’ю за своїми виступами у чемпіонаті Таїланду, розповідав, що під час тренування на поле заповзла отруйна змія, яку довелося виганяти спеціальними палицями. Її потім зловили в мішок, приїхав джип, спеціальний співробітник забрав і поставив ярличок, що тут таке сталося. У вас бувало таке?
— Була схожа ситуація. У нас ішла гра, ми під час матчу ні про що таке не здогадувалися. Але наш клубний фотограф був за воротами і сфотографував змію, яка повзала прямо обабіч поля. Він побіг до рефері, щоб показати, що там змія. Гру зупинили, але поки туди добігли, змії вже не було – утекла собі. Але ми просто продовжили грати далі. Буває…
фото з архіву Ярослава Сілаєва
— Зрозуміло, що про азійський футбол ми, європейці, судимо по тому, що бачимо на чемпіонаті світу. Яке місце, скажімо, тайванського футболу в континентальному табелі про ранги, якщо порівнювати з Китаєм, Японією, Кореєю?
— Досить далеке від лідерів – футбол на Тайвані хочуть розвивати, але почали вкладати гроші тільки з цього року. У місцевого футболу ще багато роботи, тож результату поки що не буде.
— Що стимулює тайванців розвивати свій чемпіонат? Мабуть, не в останню чергу, Китай, який вкладає величезні гроші в зіркових новачків?
— Мабуть, так. Тому вони й дали дозвіл іноземцями грати в Прем’єр-лізі, адже підсвідомо думають, що іноземці можуть допомогти їм у розвитку. Але тайванці поки що не зовсім розуміють, як легіонери можуть допомогти. Ставляться до іноземців не так, як потрібно, не вважають той же Ройял Блюз за хорошу команду, але всі хочуть проти нас зіграти, щоб помірятися силами. У нас інший футбол – не такий, який показують інші тайванські команди.
«Одного разу рефері зупинив зіткнення гравців трьома вилученнями»
— Знаємо, що часто європейські клуби їздять в азіатські турне. На Тайвань хтось із них завертав?
— Поки що ні. В Китаї були декілька топ-клубів із Європи, і навіть була ідея поїхати в той регіон і, можливо, зіграти якийсь спаринг, але все впирається в кошти і час гравців. Студенти можуть поїхати, а ті, хто працює, максимум 5 днів можуть виділити і плюс гроші, гроші, гроші. Тому місцевим клубам потрібно більше спонсорів, а коли прийде інтерес до футболу в країні – то, я думаю, й на Тайвань колись завітають великі клуби.
— Тим не менш, Тайпей – велике місто, а ви граєте у Прем’єр-лізі – найвищому дивізіоні країни. Відчуваєте себе якоюсь зіркою?
— Футбол поки не дуже популярний на Тайвані. Так вийшло, що з давніх часів вони намагаються бути схожими на американців, і у них так само прийнято, що популярні види спорту – баскетбол і бейсбол, а футбол поки бореться за свого глядача.
— Загалом тайванська ліга невелика – менше 10 команд. Ви, мабуть, вже добре знаєте усіх суперників?
— Так, є сильні гравці, які запам’ятовуються. Якщо суперник показує класну гру, ти його запам’ятаєш. Я навіть зустрічав деяких гравців не з моєї команди у місті, ми побачили один одного, привіталися, сказали пару слів і побігли далі.
— Місцеві футболісти – професіонали у повному сенсі слова чи все-таки живуть з основною професією?
— Перші дві команди – стовідсоткові професіонали. А ще дві команди від університету фізкультури, тобто там напівпрофесіонали.
— Є місцеві зірки, які заслужили б велике визнання і, можливо, навіть запрошення за кордон?
— Є футболісти, які показують непоганий рівень футболу і деякі тайванці грають у Китаї, Таїланді, деякі навіть у Європі – в Бельгії, Іспанії.
— Із того, що ви побачили в місцевому футболі, які речі вас дратують у футболістах-суперниках?
— Вони не симулянти, але можуть бути грубими. Можуть зіграти брудно, а якщо ти ще й огризаєшся й даєш їм відсіч, тоді вже може «заруба» піти – хто перший на червону награє.
— Пригадаєте якийсь подібний момент?
— Була одного разу ситуація: останні хвилини, ми програвали 0:1. Ми подаємо кутовий, м’яч виноситься і наш гравець намагається напівножицями вдарити. Він не потрапляє по м’ячу, а там вибігає футболіст і він йому влучає в обличчя. Що тут почалося! Прибігаємо ми, вони вибігають. Наші футболісти намагаються спочатку затримати їхніх. Ті починають штовхатися, наші відповідають. Але у підсумку саме наш найактивніший гравець, який намагався розборонити дві команди, отримав повторне попередження. А слідом – і наш гравець, який влучив в обличчя супернику, також отримав другу жовту картку. Щоправда, і найактивнішому футболісту з того боку арбітр дав жовту, яка також була другою для нього. Виходить, рефері видав три вилучення в одному моменті.
— Ви згадали, що не всі клуби представляють столицю. А наскільки великі виїзди випадають вам за сезон?
— Ми їздимо, в основному, на південь від Тайпею. Виїзди бувають на 300-350 км, години чотири діставатися. Як їздимо? Залежить від кількості людей: іноді автобусом, а коли менше людей, то ділимося на групи і кожен сам добирається. Але основна маса їздить потягом, який долає відстань 350 км буквально за дві години.
«Перші асоціації тайванців щодо України — Шевченко, дівчата, горілка та високий зріст»
— Ви з України. Які перші асоціації ваших тайванських друзів у зв’язку із цим?
— Майже всі футболісти знають Андрія Шевченка як висококласного форварда. Мені приємно, коли інколи зрівнюють з Шевченком і мене…
— А які ще у них асоціації з Україною?
— Відразу декілька. Це найкрасивіші дівчата, це те, що українці люблять пити горілку, і ще те, що вони дуже високі. Але найбільш соромно від того, що деякі не знають навіть, де Україна знаходиться. Доводиться проводити серед друзів лікнеп щодо моєї батьківщини.
— Відчуваєте себе самотнім, чи є, може, земляки поруч?
— Основна маса моїх друзів – це люди з України чи колишнього Радянського Союзу. Їх тут не так багато, але тримаються всі разом.
— Не доводиться нудьгувати за батьківщиною?
— Зараз вже ні, адже провів на Тайвані багато часу. А от у перші роки було тяжко. Родичі всі у мене в Україні.
— В Азії виникає проблема для любителя футболу із Європи – це різниця в часі. Як дивитеся Лігу чемпіонів, чемпіонати Європи і світу?
— Якщо на вихідних, то сидимо до другої-третьої години ранку. Якщо ж це вівторок чи середа, то я також чекаю матчів за участі українських команд. Коли був студентом, о 5-й ішов спати і уже о 9-й вставав на пари. А зараз такої можливості немає – прямі ефіри не вдається подивитися, тому коли працюю – дивлюся ігри тільки в оглядах і записах.
— Доводилося спілкуватися з багатьма нашими легіонерами в азіатських країнах. Всі кажуть, що і Китай, і Японія, і Камбоджа, і всі інші божеволіють від АПЛ. На Тайвані також?
— Так. А ще дуже люблять іспанську Ла Лігу. Звісно, більшою мірою за Барселону і Реал та культ Мессі й Рональду.
— Місцевий футбол має перспективи? Вірите, що він зміниться у найближчому майбутньому і стане популярним?
— Якщо держава дійсно буде сприяти цьому і почнуть запрошувати висококласних іноземців, то є шанси. Тайвань славиться електронними технологіями, його економіка досить потужна. Якщо вони виберуть правильний напрямок і інвестуватимуть у футбол, то він буде номер один на острові.
фото з архіву Ярослава Сілаєва
— Декілька брендів з Тайваню мають всесвітню славу. А вони вкладають кошти в місцевий чемпіонат? Є клуби, які спонсоруються відомими корпораціями?
— Поки що ні – крупні бренди не зацікавлені у футболі, тому що цей вид спорту на Тайвані не розвивається так, щоб міг допомогти підняти їхній бренд. Щоб мріяти про прихід грандів тайванської економіки, потрібно спершу підняти рівень чемпіонату.
«Європейці в тайванському футболі залюбки використовують подачі зі стандартів»
— Яка позиція у вас у тайванському футболі?
— Взагалі я граю форвардом, але інколи доводиться грати під нападаючим, в залежності від матчу – від того, хто прибув на гру у нашій команді й кого виставляють суперники.
— Які основні ваші козирі?
— По-перше, зріст – я непогано граю головою. Ще можу сказати, що я досить добре використовую моменти – в основному, я реалізовував десь 75 відсотків моментів. Якщо в мене вже є нагода – це майже гол.
— За стереотипом, азіати досить низькорослі. Почуваєтеся серед них велетнем?
— У мене 185 сантиметрів, а вони в більшості й справді невеликого зросту. Але є футболісти досить таки нормального зросту – 175-180 см. Ми, іноземці, використовуємо штрафні, кутові, тому що використовуємо ці свої переваги й непогано граємо головою.
— Де ви починали грати в футбол?
— У Бородянці Київської області. Мій перший тренер – Андрій Володимирович Бондар, я починав займатися десь у шість років, брав участь у «Шкіряному м’ячі», районних змаганнях. Однак ще в юному віці опинився на Тайвані, тож вдома пограв не так багато, як хотілося б. Тут, у тайванському чемпіонаті, як мені здається, я вже освоївся. Приємно, що й за межами батьківщини маю можливість не розлучатися з футболом.
— Виступи у тайванській Прем’єр-лізі для вас – це розвага, чи, можливо, з часом хочете пограти у футбол професіонально?
— Скажу так: я не проти, якщо буде можливість, професійно пограти, а поки що на цьому рівні добре провести час і пограти у футбол з гідними і класними командами. Рівень другої університетської ліги невисокий, там немає чого ловити. На університетському рівні я багато забивав, за один чемпіонат від 10 до 25 голів, але там команди несерйозні. А в поточному сезоні у вищій лізі забив шість м’ячів у восьми матчах. Зважаючи на те, що тайванська Прем’єр-ліга – це вже досить непоганий рівень, поточною результативністю я задоволений.
— Згадаєте найприємніший м’яч, забитий на тайванських теренах?
— Був один непоганий гол, який мені навіть одноклубники пригадують. Від товариша пішла передача на кут штрафного майданчика, я стояв на лінії з захисником і ми разом побігли на м’яч. Воротар не зорієнтувався і почав вибігати на перехоплення, а я випереджав захисника і, помітивши відсутність воротаря, не роздумуючи, ударив. Вийшов досить ефектний гол – точно в дальній кут. Всі захисники суперників відразу почали кричати на свого воротаря, дорікаючи йому, що той вибіг з воріт і помилився з виходом. Але що можна було вдіяти? М’яч уже в воротах…