Наш пісківський стадіон-ювіляр

9 травня для пісківських шанувальників спорту знаменне ще й тим, що 40 років тому цього дня вони нарешті отримали чудовий стадіон. Сьогодні я хочу вдатися до деяких спогадів, як все воно тоді відбувалося.

Після серйозної травми в команді майстрів я повернувся до рідної Пісківки, а невдовзі отримав запрошення керівництва склозаводу очолити колектив фізкультури. В сімдесяті роки минулого століття молодь селища ганяла м’яча на лісових галявинах, навіть простого футбольного поля не було. Мені захотілося відновити справжній футбол в селищі. Отож, згодом, коли я підняв питання про будівництво стадіону перед керівництвом склозаводу, то на мене, двадцятитрьохрічного хлопця, подивились з подивом.

Я зрозумів, що стадіон мені доведеться робити на ентузіазмі, тому що в першу чергу необхідно піднімати спортивно-масову роботу на заводі.

Нелегко було знайти ділянку під забудову стадіону, тому я звернувся до голови селищної ради і переконав його виділити землю біля Пісківської школи. Досвіду будівництва такої споруди в мене не було, тому доводилося їздити по різних стадіонах. Пам’ятаю, як я радів, коли заводський бульдозер почав горнути пісок під майбутні трибуни – цей бульдозер їздив ціле літо на стадіон, було таке, що тільки-но він починав працювати, як його тут же повертали терміново назад на завод.

Великі проблеми в селищі виникли із землею для покриття футбольного поля. Коли я звернувся до голови колгоспу «Нове життя», він поставився до справи з розумінням.

Два роки довелося возити землю від річки Тетерів на футбольне поле. Заводського автотранспорту не вистачало, тому мені доводилося просити машини у інших керівників підприємств селища.

Були такі часи, коли роботи по будівництву припинились надовго. Стадіон будувався далеко від склозаводу, тому мало хто із керівництва бачив, що там робиться. Я розумів, що ця будова, нікому, крім мене, непотрібна. І тоді я звернувся за допомогою до голови селищної ради. На одному із виконкомів було винесено рішення: іншим керівникам підприємств допомогти добудувати стадіон. Нарешті була довезена і спланована земля на полі. В ті часи нелегко було весною продискувати футбольне поле, тому що вся колгоспна агротехніка була задіяна. Довелось просити односельця, щоб він уночі взяв свого трактора із колгоспного поля і приїхав на стадіон. Коли почав робити, освітлення було слабким, тож мені довелось бігати перед трактором і показувати напрям. Досвіду будівництва футбольного поля в мене не було, тому, я з радістю згадую свого першого вчителя, агронома стадіону «Динамо», якого мені доводилось запрошувати для консультацій.

На бігові доріжки був завезений шлак, а зверху уклали відсів. Із Бородянки завезли металеві конструкції огорожі, яку по вихідних днях зварювали і ставили робітники склозаводу.

Чим менше залишалось часу до відкриття стадіону, тим більше людей допомагало його закінчувати. Школярі висаджували дерева та кущі, завезені із Ніжина.

На території склозаводу, були найдені некондиційні труби , робітники виготовили із них стовпчики під сидіння, а футболісти закопали їх. Багато працювали і заводські художники з виготовлення наглядної агітації.

Для роздягалень був притягнутий старий тролейбус із Бородянки. Місцеві електрики підвели електропостачання. Були виділені кошти адміністрацією заводу на закупку радіофікації.

Зазеленіло футбольне поле, на якому багато попрацювали дорослі та юнацькі команди, а також школярі. Три роки будувався стадіон, основний матеріальний тягар ліг на плечі склозаводу, але багато робіт виконувалось на ентузіазмі, який в ті часи був почесний.

З радістю згадую коли на відкритті стадіону, в День Перемоги, я побачив сотні святкових і радісних пісківчан та ветеранів війни. Багато десятиріч стадіон був для мене другою домівкою Пісківчани приходили туди на свята та подивитися на свою улюблену команду «Рубін», яка грала в чемпіонатах області  та України. Завдяки якісному футбольному полю до нас залюбки приїжджали грати товариські зустрічі прославлені команди дублерів та ветеранів київського «Динамо», збірні України та Радянського Союзу серед глухонімих, молодіжна збірна України. Відбулась міжнародна зустріч із іноземними студентами. Проводились календарні зустрічі другої ліги за участю «Системи Борекс».

Я пишаюсь тим, що хоч щось зробив для рідної Пісківки.

Леонід ЛАВРИНЕНКО,
ветеран Пісківського футболу

Цікаві факти з нагоди ювілею:

• раніше футбольне поле в Пісківці було неподалік річки Тетерів (біля водокачки), однак відколи в 1964 році зникла місцева команда – на ціле десятиліття місцевій молоді не було де грати.

• новий стадіон зводився три роки – з 1972 року по 1975-й.

• перші роздягальні й адмінприміщення розміщувалися у тролейбусі, який вдалося дістати на заводі. Довгий час списаний транспорт використовувався як тир, але послужив ще й футболістам.

• найславетніші матчі випали на долю стадіону в 70-х і 90-х. Спершу сюди приїздила юнацька збірна СРСР з юними зірочками, потім – київське «Динамо» з Лобановським, Каладзе, братами Маковськими (воно грало в Пісківці спаринг з бородянською «Системою-Борекс», яку очолював у якості президента клубу вихованець «Рубіну» Віталій Пилипенко). Грали тут і уславлені динамівські ветерани різних років.

• за 40 років стадіон прийняв приблизно 600 матчів.

• а трава на ньому була «динамівська»! Річ у тім, що агроном київського клубу допоміг Леоніду Лавриненку дістати той самий газон, який для провідного клубу СРСР вирощували в Глевасі. Гравці-рубінівці скинулися по 2,50 крб, і дорогоцінні мішки з травичкою привезли з Києва на таксі.

• серед найвідоміших гостей «Рубіна» – «Шахтар» (Павлоград), «Дніпро» (Черкаси), «Шахтар» (Олександрія).

• у 70-х Бородянський район був єдиним на УРСР, який мав аж дві команди в першості республіки серед КФК. Петро Безносенко, видатний організатор українського футболу, говорив: «Такий бідний район, а дві команди має! Та ще й поле підготував у Пісківці просто взірцеве!

 Футбольні команди ветеранів Пісківки та юнаки "Рубіну" приймають вітання від Леонід Лавриненка

 Замдиректора пісківського заводу по будівництву Віталій Кульков, замголови селищної ради Володимир Савицький, ветеран пісківського футболу Сергій Куптій, секретар парторганізації склозаводу Анатолій Марущак, голова райради ДСТ "Колос", ветеран футболу Віктор Мозговенко та Леонід Лавриненко.

 На відкритті співав мигальський ансамбль народної пісні

 Обговорюється план виступу - голова профкому склозаводу Віра Захарівна Ткач, Леонід Васильович Лавриненко та секретар апрторганізації заводу Анатолій Іванович Марущак.

 Парад "рубінівців" - від ветеранів до юніорів.

 Верхній ряд (справа наліво) - Петро Кузьменко, Віктор Балабушка, Микола Червоний, Петро Рудніченко, Микола Саркісян, Микола Котвіцький. Нижній ряд: Василь Нога, Микола Марченко, Петро Полюшко, Станіслав Нога, Володимир Верпахівський, Микола Івахненко, Дмитро Мельниченко.

 Верхній ряд (справа наліво): Леонід Лавриненко, Юрій Верпаховський, Микола Клокун, Микола Кухарський, Петро Павленко, Юрій Морзе, Володимир Беліков, Дмитро Мойсеєнко, Леонід Корчинський, Анатолій Марченко. Нижній ряд: Леонід Ткач, Віталій Грибов, Анатолій Шень, Віктор Конюх, Віктор Федієнко, Володимир Ткач.

 1974 рік. Як виглядало зведення поля та трибун.

 Вгорі: стадіон відкривали юнаки - воротар Петро Марченко та атакуючий Леонід Рябинович.
Нижче - 1989 рік, зустріч ветеранів і нового "Рубіну" на честь десятиріччя перемоги в чемпіонаті Київщини.
Верхній ряд (зліва - направо): Леонід Ткач, Петро Кузьменко, Микола Мусіян, Віктор Конюх, Василь Курінний, Михайло Буряк, Володимир Шульгач, Леонід Лавриненко, Михайло Клокун, Юрій Биков, Анатолій Марченко, Олександр Клокун, Дмитро Мойсеєнко, Юрій Верпаховський; нижній ряд (справа - наліво): Анатолій Рудніченко, Олег Панчик, Андрій Зенкін-Кос, Сергій Гончаренко, Леонід Пилипенко, Віталій Фурса, Микола Кузнецов, Сергій Рудніченко, Сергій Фрідріх, Віталій Крицький, Ігор Микула, Андрій Задорожній.

 На відкритті стадіону 9 травня 1975 року грав духовий оркестр.

 1989 рік. Чемпіон району - "Рубін". Справа - наліво: Дмитро Мойсеєнко, Юрій Верпаховський, Олег Панчик, Анатолій Зенкін-Кос, Сергій Гончаренко, Леонід Пилипенко, Віталій Крицький, Андрій Задорожній, Ігор Микула, Сергій Фрідріх, Сергій Рудніченко, Микола Кузнецов.

 Підняття прапора на відкритті стадіону - капітани команд ветеранів (Петро Кузьменко), тодішнього "Рубіна" (Юрій Верпаховський) та юнацьких складів (Віктор Шашенко і Віктор Наконечний).

 Ось скільки народу на відкритті!

 І відгук преси - наостанок...

Друзі!

Будь-ласка, надсилайте нам історичні фото районного футболу з коментарем! Можна - прямо в нашу групу ВК. 

Це потрібно нам усім! 

Ще раз з ювілеєм стадіону!