З нагоди
20-річчя ПФЛ офіційний сайт Професіональної футбольної ліги України пропонує любителям футболу серію матеріалів, присвячених
найяскравішим командам в нашій історії першої та другої ліг.
Бородянський
футбол нині представлений лише на обласному рівні, місцевий
спорткомплекс зрідка приймає матчі юнацьких та молодіжної збірних
України. З місцевих футболістів дуже мало, фактично одиниці, грають на
всеукраїнському рівні. А проте історія місцевого футбольного клубу
славна й багата, тож тут сподіваються, що пристоличне містечко колись
знову повернеться на карту професіональних змагань всеукраїнського
рівня. А поки пригадаємо «золотий» сезон «Системи-Борекс», коли вона
вийшла на найвищий пік свого розвитку.
Футбольна слава машинобудівників
Футбол
Бородянки здавна вирізнявся в столичному регіоні. Ще в післявоєнні роки
місцева команда вигравала Кубок УРСР ДСТ «Колгоспник». Пізніше цей район
делегував у всеукраїнські турніри команди «Колос» та «Будівельник» із
райцентру та «Рубін» із селища скловиробників – Пісківки. Певний час це
був єдиний район в УРСР, який був представлений у першості України аж
двома колективами фізкультури.
Нового
розвитку футбол зазнав завдяки будівництву союзного значення – тут
з’явився екскаваторний завод, а разом із ним – і футбольна команда.
Заснований 1978 року «Машинобудівник» уже невдовзі вийшов у кращі
колективи області. Перемоги в чемпіонаті та кубку Київщини відкрили
команді шлях на новий рівень. 1986 року «Машинобудівник» першим із
клубів Київщини виграв Кубок УРСР серед КФК. Команда на рівних змагалася
у першостях республіки із маститими колективами, які пізніше проявили
себе уже у вищій лізі України.
А коли на
початку 90-х колишній «Машинобудівник» зійшов із зеніту, його почин
підхопив оновлений клуб. З часом він отримав назву «Система-Борекс».
Перша її частина – данина фірмі-спонсору, друга – Бородянському
екскаваторному заводу. Під такою назвою команда дебютувала у другій
лізі, де швидко стала міцним середняком сильної західної Групи «А». З
часом амбіції керівництва клубу зросли – почалася масштабна
реконструкція місцевого стадіону, який перетворили у спорткомплекс,
місцева команда ветеранів вибилася у найкращі в країні (а представники
клубу Віталій Пилипенко та Віктор Побігаєв навіть стали чемпіонами світу
серед ветеранів), а футбольний клуб, посівши місце у п’ятірці
найкращих, почав ставити серйозні завдання.
У золоті часи другої ліги
Тогочасна
друга ліга збирала величезну кількість учасників – три групи, майже по
20 команд у кожній. 55 учасників у сезоні 2001/2002. Для порівняння – у
всіх лігах сучасного чемпіонату України зібрано 44 клуби. Красилів,
Золочів, Хмельницький, Калуш, Рогатин, Дрогобич, Бурштин, Ковель,
Долина, Івано-Франківськ. Ірпінь, Мелітополь, Овідіополь, Іллічівськ,
Армянськ, Південноукраїнськ, Севастополь. Дружківка, Ромни, Алчевськ,
Ровеньки, Куп’янськ. Ось за чим можна ностальгувати, а не за
багатомільйонними витратами на сумнівного рівня легіонерів!
Це був
турнір, у якому виступати було й важко, й почесно. Достатньо сказати, що
в 2001 році, посівши друге місце в Групі «Б», «Система-Борекс»
поступилася самій київській «Оболоні». І це – будучи фарм-клубом
столичного ЦСКА й маючи змогу задіяти в окремих матчах гравців рівня
Долганського, Бондаренка, Дітковського, Дараселії-молодшого, Мальцева,
Кривошеєнка! На той час грав за бородянців і один з перших легіонерів
другої ліги – нігерійський форвард Агбо, котрий пізніше став бронзовим
призером чемпіонату України з донецьким «Металургом».
Новий
сезон готував нові випробування. Із першої ліги вибув ФК «Черкаси» із
Біланом, Сьомкою, Поліщуком, Чіпою, Горкуном та Агаріним. У
«Борисфені-2» під керівництвом Павла Яковенка набиралася досвіду плеяда
на чолі з Мілевським, Алієвим та Воробеєм. Чергове цікаве покоління
награвав у «Динамо-3» Юрій Єськін – Старгородського, Мотуза, Шевелюхіна,
Оберемка, Чеберячка, Сухину. У «Металурзі-2» під керівництвом Олега
Луткова здобували Богуш, Невмивака, Годін. У «Чорноморці-2» можна було
побачити на полі Ширяєва, Лозовського, Колесниченка, Белмохтара. А якими
були клубні команди – армянський «Титан», сімферопольське «Динамо»,
мелітопольський «Олком», овідіопольський «Дністер», білоцерківська
«Рось» й багато-багато інших.
А
головним конкурентом бородянців виявився «Нафком-Академія» під
керівництвом Олега Федорчука – причому, у підсумку ірпінський колектив
двічі всуху обіграв майбутнього чемпіона…
Під керівництвом 79-річного патріарха
Головним
тренером бородянської команди на той час уже багато років був майстер
спорту СРСР, заслужений тренер України Віктор Жилін. Ветеран київського
«Динамо» й ленінградського «Зеніта», він добивався всеукраїнського
визнання із вінницьким «Локомотивом», житомирським «Автомобілістом»,
кіровоградською «Зіркою». Працював із низкою вітчизняних колективів, у
тому числі – з «Чорноморцем», «Кривбасом», запорізьким «Металургом» і
харківським «Авангардом». У Бородянці він уперше з’явився ще на початку
80-х, разом із ним «Машинобудівник» виграв і перші обласні трофеї, й
Кубок УРСР. Він неодноразово йшов, але незмінно повертався. За заслуги
перед містом і краєм був удостоєний звання Почесного громадянина
Бородянки.
Головний тренер Віктор Жилін (ліворуч) та президент клубу Віталій Пилипенко
Віктор
Степанович завжди підбирав цікавих футболістів. Щоб зібрати хороший
колектив у «Системі-Борекс», він разом зі своїми соратниками об’їжджав
усі навколишні турніри – й аматорські, й студентські, й дитячо-юнацькі.
Так, найкращого бомбардира у пізній історії клубу – Антоненка – знайшли у
Коростені. Лівого хавбека Швеця запримітили ще в юному віці у
студентській першості Києва. Універсала Козоріза – на обласному зимовому
турнірі Меморіалі Макарова. Місцевих талантів Костюченка й Бондарчука
«вели» ще із ДЮСШ. Не маючи великих коштів, клуб збирав цікавих
футболістів, котрі мали шанс піти на підвищення. Жилін мотивував гравців
самим їхнім майбутнім, показуючи приклад таких своїх знаменитих
підопічних, як Леонід Буряк, Віктор Прокопенко, Євген Котельников,
Микола Сосюра та багато, багато інших.
Від тяжкого старту – до вершин
Попри
статус одного із фаворитів, стартувала «Система-Борекс» натужно. В кубку
рано поступилася іллічівському «Портовику», у чемпіонаті зазнала
сенсаційної поразки від наймолодшої клубної команди першості, дебютанта
ліги «Нафком-Академії», а після того програла у Черкасах потенційному
головному конкуренту. Словом, у чотирьох стартових матчах сезону
бородянці забили лише один м’яч, у чемпіонаті маючи всього одне очко.
Утім,
поступово команда набрала хід – досвідчений Жилін планомірно виводив її
на пік форми. Маючи у тренерському й адміністративному штабі славних
ветеранів бородянського футболу – Віктора Побігаєва, Віктора Юрченка,
Віталій Мариненка, Володимира Шому, Віктор Степанович проводив якісну
селекцію, ретельно готувався до кожного суперника. Тренерські блокноти
були щільно розписані тактичними схемами й описами гри команд чемпіонату
України. У свої майже 80 років Жилін особисто їздив передивлятися
суперників у сусідні міста, вимагав від колег повного знання ситуації в
лізі.
Та й сам
клуб «Система-Борекс» перебував в авангарді. Влітку 2001 року два його
представники – Антоненко й Козоріз – стали віце-чемпіонами Всесвітньої
Універсіади. Президент клубу Віталій Пилипенко був керівником делегації,
а також очолив з часом український студентський футбол (пізніше два
турніри поспіль наша збірна буде вигравати «золото» Універсіад). Увійшов
Пилипенко й у керівні органи ПФЛ. Тоді якраз проходила перша фаза
реконструкції стадіону, тому після річної перерви «Система-Борекс»
повернулася у рідне місто, хоча до того змушена була приймати суперників
аж у Малині.
Багаторічні лідери команди, вихованці бородянського футболу Юрій Бондарчук та Юрій Костюченко
Медалі відзначили салютом
Невдалий
старт змінився успіхами. Вдалося впевнено переграти «Борисфен-2» та
«Титан», і хоча «Динамо-3» змогло виграти у Бородянці, далі настала
11-матчева безпрограшна серія, яка продовжилася у весну й зупинилася
лише на позначці 24 турів. На той час «Система-Борекс» була уже лідером
турніру. У передостанньому турі, розгромивши з рахунком 3:0 ФК
«Черкаси», команда із Київщини остаточно достроково оформила перемогу в
Групі «Б» другої ліги, а її форвард Антоненко у боротьбі з одноклубником
Сидоренком і ще кількома нападниками інших клубів завоював звання
найкращого бомбардира дивізії. Золоті медалі відзначали салютом, котрий
виглядав золотим відсвітом у вечірньому небі…
У своєму визначному сезоні 2001/2002 «Система-Борекс» задіяла такий склад:
воротарі: Дмитро Ріпка (20 матчів, 8 пропущених м’ячів), Олександр Філіпченко (9 матчів, 8 пропущених, пішов по ходу сезону), В’ячеслав Богодєлов (4 матчі, 4 пропущених), Олександр Бабак (3 матчі, 1 пропущений, пішов по ходу сезону), Анатолій Глущенко (1 матч, 2 пропущених);
захисники: Віктор Гладкий (31 матч), Юрій Костюченко, Володимир Остроушко (по 27 матчів), В’ячеслав Андрієвський (16 матчів), Сергій Щегель (12 матчів), Валерій Соколенко (9 матчів, 1 гол), Євген Підлісний, Мамаді Сангаре (по 6 матчів), Володимир Сизончик (5 матчів), Володимир Бовтач, Андрій Іщенко, Євген Снєжкін (по 1 матчу);
півзахисники: Юрій Бондарчук (34 матчі), Юрій Колесник (33 матчі, 2 голи), Іван Козоріз (25 матчів, 5 голів), Сергій Швець (17 матчів, 8 голів, пішов по ходу сезону), Валентин Вишталюк (16 матчів, 3 голи), Сергій Дьомушкін (14 матчів, пішов по ходу сезону), Олексій Клименко (12 матчів), Богдан Ольхович, Артем Старгородський (по 11 матчів), Олександр Грошев, Сергій Новиков (по 7 матчів), Євген Шиман (6 матчів), Олександр Клименко (4 матчі), Сергій Дітковський (3 матчі), Йосип Кадар, Андрій Фощій (пішов по ходу сезону), Юрій Чорний (по 2 матчі), Василь Криворчуко (по 1 матчу);
нападники: Олександр Антоненко (30 матчів, 17 голів), Олександр Сидоренко (33 матчі, 15 голів), Анатолій Сіденко (16 матчів, 1 гол), Євген Фальковський (5 матчів), Роман Кулинський (4 матчі), Ревазі Квернадзе, Олександр Турчин (по 1 матчу);
примітка:
Бовтач, Дітковський, Кадар, Квернадзе, Ол-р Клименко, Кулинський,
Сангаре, Сизончик і Шиман брали участь у матчах «Системи-Борекс» як
фарм-клубу ЦСКА (Київ).
президент клубу: Віталій Пилипенко;
головний тренер: Віктор Жилін;
тренери: Віктор Побігаєв та Віктор Юрченко.
адміністрація: Володимир Шома та Віталій Мариненко.
Перебудова на переправі
Віктор
Жилін, привівши «Систему-Борекс» до перемоги у Групі «Б» другої ліги,
відійшов на адміністративну роботу (став віце-президентом клубу). Новим
головним тренером призначили Олександра Кирилюка – відомого за виступами
й роботою в Черкасах. Утім, під кінець першого кола Жилін повернувся, і
це при ньому бородянці здобули першу перемогу у першій лізі. За порадою
Максима Шацьких прибув узбецький легіонер Олександр Ковальов – син його
головного тренера. У юнацькій команді дозрівали перспективні гравці – у
тому числі, гравець юнацької збірної України, воротар Олександр Яценко
та його колега Денис Шеліхов, котрий пізніше розкрився у «Дніпрі».
А взимку
клуб став єдиним у ПФЛ, у структурі якого працювало четверо заслужених
тренерів України – президент Віталій Пилипенко, віце-президент Віктор
Жилін, новий головний тренер Олександр Томах та старший тренер Юхим
Школьников. Колектив зібрав чудовий ігровий ансамбль – досвідчений
воротар одесит Євген Немодрук, запорізький літеро Юрій Маркін, запрошені
із «Оболоні» півзахисники Андрій Корнєв та Олександр Бурдін, волинський
дует – Володимир Луценко та Андрій Пісний, Андрій Столярчук та Павло
Кононов із Армянська.
Найкращий бомбардир команди Олександр Антоненко
На жаль,
коштів на такий амбітний проект, як клуб першої ліги, Бородянці не
вистачило. За півтора сезони у першій лізі «Система-Борекс» встигла
обіграти таких суперників, як житомирське «Полісся», алчевська «Сталь»,
харківський «Арсенал», ФК «Вінниця», «Шахтар-2», луганська «Зоря», ЦСКА,
харківський «Металіст». На жаль, перемога над майбутнім медалістом
Прем’єр-ліги стала останнім матчем в історії бородянського клубу. Прямо
посеред сезону 2003/2004 «Система-Борекс» наказала довго жити. Склад,
якому було до снаги наступного сезону боротися за медалі першої ліги,
розійшовся по інших клубах.
До кінця
чемпіонату дограло тимчасове утворення «Борекс-Борисфен» (Бородянка) – у
цій команді під керівництвом майбутнього тренера донецького
«Металурга», «Чорноморця» та «Габали» Степана Матвіїва «обкатувалися»
борисфенівські таланти. А уже з наступного сезону, в другій лізі,
виступав зовсім інший клуб – «Освіта» (Бородянка/Київ), амбітна спроба
створити команду студентського футболу серед професіоналів.
На жаль,
нині історія бородянського футболу несправедливо забута. Більше того –
люди, які не розбираються в темі, злили воєдино «Систему-Борекс» та
навіть ФК «Боярка-2006», що ніяким чином між собою не пов’язані.
25-річну всеукраїнську історію бородянської команди машинобудівників
злили із клубом іншого міста, який мав інших керівників, інших тренерів,
інших гравців та зовсім іншу долю.
Сподіваємося,
наша стаття, та й цикл «Легенди ПФЛ» в цілому, допоможуть зберегти в
історії ось ці славні, але призабуті клуби та імена…
Артур Валерко, спеціально для pfl.ua
Sport Arena - інформаційний партнер ПФЛ України
Фото Бориса Іченця
Немає коментарів:
Дописати коментар