Рекомендована публікація

Фінал Меморіалу Гончаренків + результати групового турніру

понеділок, 23 листопада 2020 р.

Бородянка – зі срібними медалями. Інтерв'ю з В.А.Юрченком

 

Вперше за 12 років наша футбольна команда зійшла на обласний п’єдестал.


Дуже непростим видався минулий обласний футбольний сезон. Коронавірусна пандемія зірвала командам планову підготовку, затримала запланований початок чемпіонату та змусила догравати його в рекордно короткі, стиснуті, терміни. Проте при цьому першість Київщини з футболу виконала всю свою програму, визначила переможця та призерів – і вперше від 2008 року представник нашого району фінішував у трійці найкращих.

Ці два почесних результати поєднує персона головного тренера: і тоді, і тепер ФК «Бородянка» очолює Віктор Юрченко, який до бронзових медалей обласної першості 2008 року цього разу додав нагороди ще вищої проби. Бородянська команда достроково фінішувала на другому місці, тож здобула срібні медалі першості, а з ними – й право підвищитися в класі. Чи чекати нам у Бородянці Вищої обласної ліги 2021 року? Чи вдасться зберегти склад, або навіть його посилити? Як оцінити успішний сезон зі змагальної та тактичної точки зору? Про це ми розпитали головного тренера ФК «Бородянка» В.А.Юрченка.

– Вікторе Аркадійовичу, передовсім, прийміть привітання із здобуттям срібних медалей обласної першості з футболу. Встигли вже їх отримати, випробувати на міцність?

– Сезон був довгим, насиченим, тож і нагородження можна почекати. Сподіваємося провести церемонію в урочистій обстановці в грудні місяці, за присутності нашого мера, голови Бородянської громади Олександра Сахарука, віце-президента ФК «Бородянка», новообраного депутата селищної ради Дмитра Науменка, а також переобраного депутата Київської обласної ради Галини Єрко. Вдячний їм за підтримку футболу на нашій батьківщині, тому, вважаю, вони повинні розділити з командою цей успіх і отримати порцію оплесків, вдячності та медалі на пам’ять.

– Коли ми говорили з вами перед сезоном, ви відзначали, що ще тільки знайомитеся з обласним футболом наново – адже мали певну перерву в діяльності на обласному рівні, поки працювали з юними футболістами в змаганнях Дитячо-юнацької футбольної ліги України. То які ваші враження від першості Київщини 2020 року?

– Передовсім, я б відзначив, що підібралися сильні учасники. Що й говорити, минулорічний володар Кубка України (!) з футболу серед аматорів – «Авангард» (Бзів) – фінішував у наших змаганнях лише на шостому місці. Є багато заможних команд із підтримкою багатих фермерських господарств, успішних підприємств. Не дивно, що серед учасників обласної першості є футболісти з досвідом виступу в Прем’єр-лізі України, єврокубках і навіть збірних…

Тож мене дуже радує, що ФК «Бородянка» фінішувала в трійці найкращих – це велике досягнення, якщо врахувати, з якими суперниками довелося грати.

– І хто ж найбільше сподобався за грою?

– Футбол – об’єктивний вид спорту. Хто виграв змагання – той, значить, цього найбільше заслужив. Мені особисто приємно, що в складі мирівської «Дружби» переможцями першості області стали півзахисник Максим Головко, який раніше під моїм керівництвом грав за пісківський «Рубін», а також нападник Микола Старов – саме після яскравого старту в складі ФК «Бородянка» його помітили й запросили в цю амбітну команду. Хочу привітати їх із цим досягненням. А в цілому, як я й говорив, підібрані досить рівні учасники. Втратити очки можна було в матчах проти будь-кого з них, і так само будь-хто міг здивувати і лідерів. Це свідчить про рівень змагань.

– Які матчі відзначите як найважчі в сезоні?

– Таких було багато. Приміром, неповторним за напруженістю та інтригою був наш матч проти команди «Центр спорту-Фаворит» із Борисполя. Ініціатива переходила від одних до інших, у підсумку ФК «Бородянка» виграла 5:4. Або ж матч у Березані. Досить дальній виїзд, довго нулі на табло. І тут, одна за одною, дві неприємності – суперники розбивають голову нашому Міші Саєнку, а потім на 83 хвилині відкривають рахунок з пенальті. Тут наші хлопці проявили свої вольові якості: забили м’ячі Мажуга та Пісковець, вирвали ми вольову перемогу. Ось так, матч за матчем, і складався загальний успіх. У нас із футболістами було повне взаєморозуміння, а коли в колективі збираються однодумці, є й результат.

– Виїзди бували досить тривалими – по 150-170 кілометрів туди й стільки ж назад. Всі пройшли вдало?

– Так. Вдячні нашим засновникам і спонсорам. Команда була забезпечена автобусом, який нам надавав Олег Тишура.

– У любительському футболі гравці працюють на звичайних роботах, а збираються разом тільки на ігри та тренування. Чи було проблемою зібрати команду?

– На щастя, ні. «Кістяк» колективу у нас давно й добре зіграний. Хлопці працюють на різних роботах – хтось у Києві, хтось у Бородянці. Є студенти, є службовці, є чиновники. Різний підбір професій. Для нас головне, щоб гравці розділяли наші турнірні прагнення, відповідали рівню команди, відповідально ставилися до ігрового та навчально-тренувального процесу. А я, як тренер, підлаштовуюся під гравців – щоб усі встигали зібратися, тренування ставимо на 7-8 годину вечора. Тож і відвідуваність маємо належну.

– На 99% склад команди сформовано з місцевих вихованців. Це принципове побажання чи, якби були можливості, запросили б «легіонерів» із інших міст України чи навіть з-за кордону?

– Справді, грають у багатьох командах обласних змагань іноземці, майстри всеукраїнського рівня. Але на це потрібні великі кошти. Та й чи будуть по-справжньому любити команду, в якій не буде земляків?

Мені подобається поєднання молодості та досвіду, а також своїх, місцевих, зірок – і запрошених футболістів високого рівня. Скажімо, за наші славні команди «Машинобудівник» і «Система-Борекс» грало чимало своїх вихованців, як Анатолій Демченко, Віталій Мариненко, Іван Іваненко, Володимир Шома, брати Мироненки, Сергій Гончаренко, Юрій Бондарчук, Юрій Костюченко й багато інших. І це були гравці, на яких завжди можна було розраховувати, на яких ходила публіка. Але при цьому своїми стали й вихованці столичного футболу – ті ж Сергій Дзюба, Віктор Побігаєв. Чи Олександр Антоненко із Житомирщини.

Тому ми задоволені тим, що змогли заграти на обласному рівні багато місцевих вихованців. Але й такі гравці, як Ілля Балковий, ніколи не будуть зайвими. Він сам киянин, працює дитячим тренером. Хороший футболіст, пройшов школу столичної «Оболоні», пограв і на вищому рівні. Якщо запрошувати іногородніх, то тільки в тому випадку, якщо вони сильніші на дві голови й можуть чогось навчити наших.

– ФК «Бородянка» завоювала не лише медалі, а й право підвищитися в класі – перейти в чемпіонат Київської області з футболу. Чи порадує команда вболівальників переходом у Вищу лігу, де колись, у 2005, 2006 і 2010 роках, посідала почесне шосте місце?

– Такі рішення повинні прийматися не на ейфорії, а зважено – після наради з нашими засновниками та спонсорами. Дійсно, колись наша команда грала в Вищій лізі проти провідних команд області. Це був незабутній період: я сам, із моїм поколінням, у 80-х неодноразово вигравав чемпіонат і кубок Київщини. Але у нас тоді в районі був такий гігант машинобудування, як Бородянський екскаваторний завод. Саме під егідою цього підприємства «Машинобудівник» виграв Кубок УРСР 1986 року. Ми, гравці, під керівництвом заслуженого тренера України Віктора Жиліна знали, що за нами стоїть велике підприємство, у команди була можливість запросити, наприклад, володаря Суперкубка Європи, київського динамівця Валерія Самохіна (земля йому пухом).

Зараз же треба буде провести великий комплекс робіт – і на стадіоні, і в команді, щоб відповідати рівню Вищої обласної ліги. Остаточно питання підвищення в класі буде визначено вже в грудні, після детального аналізу можливостей і перспектив.

– На більш високому рівні грає відразу кілька вихованців нашого футболу. Якщо Владислава Горбаченка, який грає у Першій лізі чемпіонату України (команда «ВПК-Агро» з Дніпровщини) чи Олега Лигу із Другої ліги («Чайка» із Петропавлівської Борщагівки) важко буде «затягнути» на обласний рівень, то чи є у вас на приміті земляки, яких можна було б повернути з інших команд?

– Скажу так: якщо у нашого земляка виходить грати в футболі вищих досягнень, якщо ним цікавляться на всеукраїнському рівні – хай пробує свої сили, хай грає. Ми – тільки раді, до нас він завжди встигне повернутися. Наприклад, 17-річний півзахисник Назарій Пастернак зараз у юнацькій команді ковалівського «Колоса» – клубу Прем’єр-ліги, недавнього учасника єврокубків. 15-річний воротар Михайло Кулик – у полтавській «Ворсклі». Його одноліток, захисник Вадим Кітновський, в Олімпійському коледжі імені Піддубного в Києві. Олександр Шома грає в макарівському «Юніорі» в Вищій лізі Київщини.

А от хотіли б повернути наших футболістів із інших команд області. Приміром, захисник Анатолій Фурсенко грає зараз за «Десну» (Погреби), форвард Микола Старов – за «Дружбу» (Мирівка), захисник Дмитро Гавриленко – за «Зорю Миронівщини» (Миронівка), також у командах інших районів його колеги за амплуа Андрій Маринич, Іван Власюк. Всіх їх хотіли б бачити в ФК «Бородянка». Це було б величезне посилення для команди.

– Наостанок – таке запитання. Впроваджується адміністративно-територіальна реформа. Яким ви бачите майбутнє районного футболу?

– Вважаю, що наш бородянський футбол обов’язково повинен зберегтися. І наш чемпіонат – в ідеалі окремий, в крайньому випадку – як відособлений постійний дивізіон. Оновлення лігової системи в Україні – це великий процес, він все ще проходить і триватиме. Але важливо розуміти, що футбол Бородянщини – унікальне явище в історії футболу Київської області. У 50-х роках минулого століття бородянський «Колгоспник» першим здобув галузевий Кубок УРСР серед сільських команд. У 1986 році «Машинобудівник» вперше в історії нашої області здобув Кубок УРСР серед колективів фізкультури – найпрестижніший український трофей тих років. «Система-Борекс» вийшла на рівень Першої національної ліги. Футболісти з наших клубів ставали призерами Всесвітньої універсіади, грали в Вищій лізі чемпіонату України та зарубіжних країн, у єврокубках. Такий осередок футболу з великими традиціями треба поважати та зберігати. Тож майбутнє вбачаю в продовженні традицій футболу Бородянщини.

ФК «Бородянка» – 2020

Почесний президент клубу: Сахарук Олександр Васильович (07.09.1975).

Головний тренер: Юрченко Віктор Аркадійович (10.10.1963).

Воротарі: Бєлов Сергій (14.08.2003), Осташевський Микита (21.07.1996), Саєнко Михайло (10.08.1998), Яценко Олександр (13.09.1986).

Захисники: Ващенко Ярослав (23.04.1990), Гожан Дмитро (29.01.2001), Домбровський Тарас (23.11.1988), Марцьоха Віктор (29.01.1993), Мороз Максим (02.05.1991), Навальний Павло (23.12.1978), Юрасов Артур (11.03.2000), Юрченко Михайло (17.08.1986).

Півзахисники: Балковий Ілля (06.07.1997), Володін Сергій (11.08.1993), Коломійцев Владислав (15.08.1999), Легоцький Андрій (06.07.1983), Лисенко Микола (19.12.2002), Лідінфу Павло (18.05.1996), Мажуга Олексій (08.01.1990), Нижник Віталій (25.11.2002), Ходимчук Олександр (27.11.1998), Юрченко Дмитро (28.02.1992).

Нападники: Петрушенко Владислав (15.09.1998), Пісковець Віталій (21.04.1982), Титенко Антон (15.11.1995).

Починали сезон, але перейшли в інші команди захисник Андрій Маринич (30.08.1998) і нападник Микола Старов (09.10.1993).

Першість Київщини-2020

І

В

Н

П

О

М

1. «Дружба» (Мирівка)

12

11

1

0

34

45-7

2. ФК «Бородянка»

12

8

3

1

27

32-18

3. «Кристал» (Яготин)

12

7

3

2

24

31-19

4. «Авангард» (Бзів)

12

6

4

2

22

22-11

5. «Дружба» (Березань)

12

7

0

5

21

29-20

6. «Центр Спорту-Фаворит» (Бориспіль)

12

6

3

3

21

32-26

7. «Городок-1998» (Васильків)

12

5

2

5

17

20-18

8. «Дніпро» (Козин)

12

5

2

5

17

21-24

9. «Вертикаль-Обухів» (Обухів)

12

3

2

7

11

22-28

10. «Зоря Миронівщини» (Миронівський Район)

12

1

3

8

6

18-34

11. «Альянс» (Бровари)

12

1

0

11

3

14-45

12. ФК «Іванків»

12

0

1

11

1

13-49