Помер Валентин Нездолій

Бородянська районна федерація футболу з глибоким сумом сповіщає, що пішов із життя визначний ветеран нашого футболу, володар Кубка УРСР 1951 року Валентин Семенович Нездолій. "Валя Шарик" був улюбленцем місцевої публіки, прекрасним воротарем бородянської команди "Колгоспник", котра у післявоєнні роки заслужила авторитет не тільки в рідній області, а й на всеукраїнському рівні.

Земля вам пухом, Валентине Семеновичу!

БРФФ, відділ спорту РДА та райДЮСШ відділу освіти висловлюють щирі співчуття рідним та близьким покійного...

Останні з могікан?

Нинішній тривожний рік приніс дві великі втрати і для спортивної громадськості Бородянського району. На початку літа не стало патріарха нашого аматорського футболу, одного з найкращих виконавців легендарної команди «Колгоспник», Миколи Івановича Бузовецького, а ранньої осені, майже на день фізкультурника, близькі і знайомі провели в останню путь воротаря цієї ж команди – Валентина Семеновича Нездолія.

Не віриться, що вже не стоятиме на краю футбольного поля знайома постать Миколи Івановича, не станеться вже цього навіть тоді, коли б у Бородянку завітала сама «Барселона», а не те, що тут би проходив звичайний календарний любительський матч, яких майже ніколи не пропускав ветеран спорту.

Не зустрінеться вже ніколи по дорозі і незмінно усміхнений Валентин Семенович, який до останнього жваво цікавився і життям країни, і футбольними подіями.

Ці люди жили у дуже непростий час, доля аж ніяк не панькалася з ними, але ніколи вони не втрачали бадьорості духу, будучи оптимістами і доброзичливими людьми.

Ось які спогади збереглися від М.І.Бузовецького: «У нас були районні змагання навіть 22 червня 1941 року. Над нами літали літаки, але ми ще не знали, що почалася війна… Любили футбол у Бородянці і після війни: коли починався матч, навіть бабусі брали з дому стільчики і сідали навколо поля. На футбол приходили не лише чоловіки, навколо була маса жінок з колясками, де спали немовлята. Якщо на поїздку на матч не було грошей, то в крайньому випадку продавали порося…».

Саме на такому всенародному захопленні й зародилася команда «Колгоспник», яка грала в футбол заради футболу, а не грошей. Найбільшим успіхом «Колгоспника» була перемога в розиграші Кубка республіканської ради ДСТ «Колос» 1953 року, яка, щоправда, носила неофіційний характер. І хоча «Колгоспник» став лише фіналістом цих змагань, його гравців вітала вся Київщина, адже тоді наш регіон не міг похвалитися значними успіхами на всеукраїнській арені.

Сліди цієї команди надалі згубилися в історії, але М.І.Бузовецький та В.С.Нездолій пронесли любов до футболу через усе своє життя, мріючи, щоб цей прекрасний вид спорту по-справжньому відродився в Бородянці і користувався тут таким же авторитетом, як і в часи їхньої молодості.

Їм так і не під силу було зрозуміти, як це у великому спорті можуть грати великі гроші, адже вони заради улюбленої гри були згодні їздити на товарних поїздах і ходити зі станції по десять кілометрів пішки.

Їм до останнього було не збагнути, як це можуть бути порожніми трибуни, коли на полі грають твої рідні, близькі чи просто однокласники або колеги по роботі.

Спорт їм бачився не бізнесом, не культурно-масовим заходом, а святом для душі, крихту якого хотілося зберігати біля серця до самої смерті.

Повчитися б і нам у цих людей їхнього світлого бачення світу…

Некролог у газеті "Вперед"