Вітаємо Андрія Бондаря!

Бородянська районна федерація футболу, районне ДЮСШ та вся спортивна громадськість нашого краю вітають з днем народження відомого в районі та за його межами тренера, футбольного діяча Андрія Бондаря!
Шановний Андрію Володимировичу! Всього вам найкращого!

Також публікуємо інтерв'ю з іменинником з районної газети.

НА ДУМКУ ДИТЯЧОГО ТРЕНЕРА…

Андрія Володимировича Бондаря в Бородянці знають не лише як учителя фізкультури школи №1, а й як багаторічного тренера юних футболістів, депутата від «Батьківщини», знову обраного до районної ради.

- У школі я працюю з 2004 року, а от тренерського педагогічного стажу в мене нараховується вже два десятки літ, – сказав у бесіді з нами Андрій Володимирович. – Регламент моїх занять з дітьми звичний і чіткий: до обіду в школі, а після обіду – на футбольному полі.

А якщо перейти до серйозної розмови, то зізнаюся відверто: приємно й відповідально працювати на поприщі з такими багатими футбольними традиціями, як у нашому районі.

Досить згадати лише те, що наші земляки-футболісти вигравали два всеукраїнських кубки: один кубок ДСТ «Колгоспник» ще часів незабутніх Валентина Нездолія та Миколи Бузовецького, і другий - кубок УРСР серед колективів фізкультури 1986 року, здобутий командою «Машинобудівник».

До речі, наступного року ми відзначатимемо ювілей цієї події, а в році,що тільки-но минув, спливло п’ятнадцятиріччя відтоді, як мої вихованці виграли «Шкіряний м’яч» у Артеку.

- Андрію Володимировичу, а як ви самі прийшли у футбол?

- Мій неофіційний дебют у дорослому футболі відбувся 30 років тому, коли «Машинобудівник» грав з юнацькою командою німецького «Аусбурга». Матч завершився з рахунком 1:1, і найбільше мені запам’ятався гол Андрія Баранівського – ну, просто у стилі Мессі… А офіційним моїм дебютом став виступ з «Машинобудівником» на виїзді в Теофіполі Хмельницької області.

- Це було у ваші юнацькі роки, а далі ви мусили здобувати професію, ризикуючи порвати з футболом…

- Сталося якраз навпаки. З третьої спроби я вступив на географічний факультет Київського держуніверситету імені Шевченка і там, паралельно з навчанням, теж зумів займатися футболом. Спочатку грав за збірну університету: по міні-футболу ми чотири рази були чемпіонами свого вузу. Збірна була справді хороша, відповідав за фізкультуру знаний динамівець П.П.Слободян, перед кубком України у контрольній грі ми обіграли студентів інституту фізкультури. (До речі, тоді там учився і грав бородянець Олександр Марцун, і пізніше його збірна стала чемпіоном України з футзалу, а сам Олександр – майстром спорту).

- Ми доходимо до найцікавішого: як ви стали тренером команди африканських студентів?

- Маючи приятеля з Гвінеї на ім’я Яфура Кумбаса, я зібрав в університеті команду і в нас проходив «чемпіонат Африки». Це справді були цікаві часи: два роки ми грали на першість Києва, а потім пішли вояжі по всій Київщині, в тім числі і на Бородянщину. Уявляєте, яка це була екзотика в 90-і роки! Спочатку в команді були лише негри і араби, а пізніше додалися й наші хлопці, серед них і мої земляки: Сокол, Навальний, Микитенко, Гаращенко, Кириленко, Короткий, Заклевський…

- Коли у вашому житті з’явився дитячий спорт?

- Це вже після закінчення вузу, коли я повернувся в Бородянку. Директором ДЮСШ тоді був світлої пам’яті Г.П.Гончаренко, а завучем – В.А.Сліпенко. Тоді мені вперше і запропонували юних футболістів 1986 р.н., звідти й почався злет бородянців на «Шкіряному м’ячі».

Був у моїй тренерській біографії період, коли я рік пропрацював у Щасливому, потім знову повернувся в Бородянку, де працюю з дітьми й понині.

- Кого із своїх вихованців сьогодні ви б хотіли назвати?

- Серед наших підопічних зустрічається багато талановитих дітей. Досить додати, що окрім успіху із «Шкіряним м’ячем», в 2003 році вони обігравали ровесників з київського «Динамо», наші вихованці потрапляли в юнацькі збірні України – Іван Котенко, Олександр Яценко, Микита Гаркуша. Зараз у академії «Динамо» перебуває пісківець Олег Лига.

Що б хотілося сказати наостанок? Юність тим і прекрасна, що вона ставить перед собою найвищі цілі.

Тому не буде зухвальством рівнятися на ту ж саму «Барселону», манера гри якої справедливо є еталоном для професіоналів. Кажуть, зараз в академії «Барселони» є хлопчик з Яготина, то чому б і нам не мріяти про таке, не рівнятись на Франка Райкарда, Матіаса Заммера, Ліонеля Мессі?

Дивлячись на бородянський дитячий футбол, я бачу позитив для його розвитку в тому, що ми об’єдналися з Пісківкою. Діти вийшли на лідерські позиції – зараз вихованці у своїй підгрупі перебувають на першому місці у Київщині.

Моє переконання полягає в тому, що майбутнє українського футболу – тільки за розвитком футбольних клубів, а не федерацій, і причому – при неослабній підтримці держави.

Користуючись нагодою, хочу подякувати своїм землякам, які знову довірили мені стати депутатом райради. Зі свого боку старатимусь знаходити взаєморозуміння з колегами і новою владою, аби поліпшувалося життя односельців, і само собою – щоб влада повернулась лицем до дитячого футболу, знайшла для цього хоч елементарні кошти. Нехай відродяться і продовжаться у Бородянці всі ті чудові футбольні традиції, які були набуті впродовж десятиліть.

Записала Любов ІВАНЧЕНКО (газета «Вперед»)