7 листопада свій ювілей святкує один із найавторитетніших футбольних клубів Бородянщини.
У пісківського футболу – багаті традиції. Прихильники нашого футболу знають, що саме місцевий «Рубін» у 1979 році здобув почесне звання чемпіона Київської області, пізніше неодноразово здобувавши медалі, в 2014 році виграв престижний Меморіал Кирсанова, а також неодноразово здобував звання чемпіона, володаря Кубка та суперкубка Бородянського району.
Зараз уже важко собі уявити, що колись було інакше. Але коли 23-річний Леонід Лавриненко повертався на свою малу батьківщину, застав, що на певний час футбольну естафету в Пісківці було перервано. Бракувало інфраструктури, провідні пісківські молоді футболісти грали деінде, не вистачало об’єднавчої сили та ініціативи для того, щоб змінити ситуацію.
Лавриненко на той час сам перебував на роздоріжжі: в молодого воротаря за плечима була школа столичних «Трудових резервів», а також виступи за команди Шахтар» (Дзержинськ), «Старт» (Чугуїв) та «Авангард» (Орджонікідзе), але через важку травму був вимушений рано закінчити грати. Набутий в командах майстрів далеких міст досвід він спрямував на розвиток футболу в рідному селищі.
– Ми молоді були, футбол любили безмежно, – розповідає Леонід Васильович. – Коли я через травму в 23 роки завершив виступи, то опинився ніби на роздоріжжі. Пограти, як слід, не встиг – футболом ще не надихався, тому вирішив повернутися в рідне селище й спробувати зробити щось хороше тут. На той час уже існував Пісківський склозавод – флагман промисловості району. Мене взяли туди на посаду інструктора зі спорту, але робити було ніби нічого – в селищі на той час були втрачені традиції, кілька років навіть не було своєї футбольної команди, пустував старий стадіон біля водокачки. Довелося створювати команду та будувати нову арену з нуля. Дуже допомагав ентузіазм місцевої молоді та підтримка місцевої селищної ради та склозаводу. Виявилося, що футбол у Пісківці не розлюбили, просто не було людини, яка б об’єднала разом у спільній справі і начальство, і футболістів, і вболівальників. Довелося такою людиною ставати мені…
7 листопада 1970 року було створено футбольну команду «Рубін» при склозаводі. Паралельно вирішувалося питання інфраструктури, тому що старий стадіон в селищі був занедбаний. Я почав ходити на прийоми до начальства – пояснювати, що за короткий час вдалося підтягнути футбольний актив, зібрати місцевих хлопців, команда росте – а грати ніде. Обходив усі інстанції, аж поки мені затвердили всі документи й дали «відмашку» для старту будівництва. Роботи почали фактично в 1972 році, але йшли вони важко – з затяжними паузами. Закінчили стадіон в 1975 році. 9 травня того року ми його відкрили.
Пліч-о-пліч працювали будівничі стадіону та футбольна команда. Тому й прийшли успіхи.
У 1974 році «Рубін» вперше зійшов на обласний п’єдестал, здобувши срібні медалі чемпіонату Київщини. Надалі в 1976-80 роках заводська команда Пісківки не покидала п’єдестал пошани обласного футболу, здобувши одну золоту, чотири срібних і дві бронзових медалі. Граючи вимушено не в рідному селищі, поки йшла реконструкція стадіону, рубінів ці надихали своїми успіхами будівельників і, як тепер би сказали, спонсорів і меценатів. Тож яким святом для команди став переїзд на свій, власний стадіон!
Наступною віхою в розвитку ФК «Рубін» став вихід на всеукраїнський рівень. Пісківка стала одним із найменших населених пунктів, який мав свою власну команду в першості УРСР серед КФК 1978-1980 років. А Бородянський район на той час був єдиним на всю Україну, який мав у республіканському чемпіонаті колективів фізкультури відразу дві команди! Апогеєм того славного періоду став виграш чемпіонату Київської області 1979 року. То була блискуча команда – з надійним воротарем Дмитром Мойсеєнком, яскравим півзахисником Анатолієм Демченком, шанованими в області братами Остринськими та цілою плеядою самобутніх футболістів.
На жаль, у 80-х «Рубін» пережив певний спад, на деякий час переривалися традиції славного клубу, але новий імпульс він пережив із відродженням чемпіонату району з футболу, в чому визначальна заслуга Бородянської федерації футболу під керівництвом Володимира Шоми. В 2013 році «Рубін» став чемпіоном Бородянського району вперше з 1988-го. Неодноразово команда здобувала срібні та бронзові медалі, кубок і суперкубок району. А вже в наші часи на деякий час повернулася й на омріяний обласний рівень, де провела чимало яскравих сезонів і здобула повагу сильних команд зі всіх куточків Київщини.
В останні роки «Рубін» виступає в об’єднаному чемпіонаті Бородянщини та Макарівщини, а ще – робить добре діло для розвитку футболу нашого краю, делегуючи свої команди в Дитячо-юнацьку футбольну лігу України. Ніколи ще на Бородянщині наша зміна не мала можливості регулярно мірятися силами з найкращими командами-академіями України. Як наслідок, ціла плеяда молодих футболістів підросла та змужніла, даючи надію на гарне майбутнє нашого футболу. Один із рубінівських вихованців, форвард Олег Лига, навіть був запрошений у київське «Динамо», а зараз продовжує виступи на дорослому професіональному рівні…
Залишається лише побажати клубу та громаді продовжити планомірний розвиток футбольного «Рубіна», яскрава зірка якого засвітилася 50 років тому.
– Ви знаєте, я пережив дуже щемливі моменти минулої осені, – зізнався в бесіді з газетою «Вперед» засновник «Рубіна» та будівничий пісківського стадіону Леонід Лавриненко. – Селищний голова Анатолій Рудниченко зібрав ветеранів команди на урочистий вечір з нагоди 40-річчя перемоги «Рубіна» в чемпіонаті Київської області. Зібралися сивочолі ветерани: хтось із них присвятив подальше життя футболу, реалізувався як тренер, інші пройшли державну службу, виробництво, бізнес. Когось нема вже з нами… Але очі їхні загорілися, коли ми пригадували перипетії наших славних футбольних днів. Я побажаю молоді, щоб у них теж був такий КОЛЕКТИВ, як у нас, де стоять одне за одного пісківці і приїжджі хлопці, всі захищають честь «Рубіна». Розкажу вам історію із життя, не дуже радісну, але по-своєму оптимістичну. Якось занедужав наш один «рубінівець». Знадобилася кров від донорів. І я ніколи не забуду, як лікар здивовано запитував: «Та хто це такий, що це за пацієнт? 20 чоловік прийшло, запитують, куди кров здавати, щоб йому допомогти». От так дружать наші футболісти, стоять одне за одного і на полі, і за його межами. Значить, недарма футбольний клуб «Рубін» їх об’єднав, не було «зайвих» чи «чужих» людей у колективі, всі дорожили честю команди…
Присвячується головному тренеру пісківського «Рубіна» та гравцям команди, які у свій час були віце-чемпіонами та чемпіонами Київської області з футболу
Коли були ми молоді,
Звела нас доля ще тоді,
Пісківка і «Рубін» для нас
Сім’єю на той час були.
Доля в кожного своя
Та ми були одна сім'я.
Тому хай буде без прикрас
Ця згадка для усіх нас.
Це в Києві, а не в Пісківці
Був кращим Олександр Шовковський,
А в області і в Бородянці
Кращим за всіх стояв Мітя Мойсеєнко у рамці.
Марченко – він грав по краю
Щербина й Чижик в центрі – знаю
Міша Буряк – він грав зліва,
А Верпахівський грав сміливо
Талько робив свою роботу
І Курінний теж грав в охоту
І Юра Биков добре грав
І супротивників карав.
Володя Беліков завжди на своїй,
На висоті і забивав і віддавав.
Впівзихисті він грав.
Саша Клокун – універсал,
Де необхідно, там і грав.
Брати Остринські сильно грали
І цим Пісківку прославляли.
Зліва в нападі Шевченко,
В центрі нападу Сліпенко
Вони удвох майстерно грали,
Голів багато забивали.
А Шепелюк і Ямковий,
А також Ткач ще молодий
Вони не ждали передач,
А грали завжди, і тоді
Коли потреба – при біді.
Гравці всі сильними були
Зірковий склад по тій порі
«Рубін» усіх перемагав
І нагороди здобував.
Пройшли роки та навіки
Хай згадка лине,
А краса нехай «Рубіна» не згаса!
З повагою М.Сліпенко
